Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Розділ 11. Як тиша перед бурею

Алія

Я сиділа на підлозі своєї кімнати, обійнявши подушку, і молилась. Молилась, щоб він не приїхав. Щоб передумав. Щоб хоч якось, але все це було лише кошмаром. Але кожен звук із вулиці — кожен удар автомобільних дверей, кожен крок — ламав мою надію, наче суху гілку.

— Він тут, — прошепотіла Марем, заглянувши в кімнату. — Батько вийшов зустрічати. Мама — теж.

Я стиснула зуби, втрачаючи відчуття реальності.

Він тут… той, хто зруйнував наше життя.

Карім

Будинок Харба був простий, але доглянутий. Коли ми з братами зупинились на подвір’ї, я побачив, як двері відчинились, і вийшов він — мій боржник. Харб.

Його дружина — мовчазна, стримана жінка — вклонилася мені трохи надто низько. Її очі не піднімалися вище моїх черевиків. Вона знала, що гра вже не в їхніх руках.

— Прошу… — сказав Харб і жестом запросив мене всередину. Ми сіли. Нас почали пригощати. Розмова була про погоду, традиції, життя — але в повітрі висів страх, мов пилюка.

Я дивився на двері. Чекав. Вона мала вийти.

Алія

— Тебе кличуть, — прошепотіла Марем, тримаючи мене за руку. — Будь сильною.

Я не могла дихати. Кожен м’яз у моєму тілі трясся. Я ледве підвелася і вийшла до вітальні.

Він сидів біля батька. Великий. Широкоплечий. Важкий погляд, мов камінь. Коли він побачив мене — замовк. Його очі… не були голодними. Вони були здивовані. Ніби я — не просто дівчина, а видіння.

Карім

Вона ввійшла, наче світло після ночі.

Чорне волосся, чисте, мов шовк. Темні очі, в яких світилось щось нестерпно живе. І така крихка постать, що хотілось обгорнути її ковдрою і захистити від усього світу — навіть від мене самого.

Чистота. Тиша. Гідність.

Це була не дочка зрадника. Це було щось зовсім інше.

Алія

Я не могла підняти очей. Я стояла, мов тінь. Він дивився на мене весь вечір. Не хижо, не нахабно — а пильно. Як на щось своє. Як на те, що він уже взяв.

Я не їла. Не говорила. Мама намагалася жартувати. Батько — підтримувати бесіду. Всі ми грали в театр виживання.

І лише Марем прошепотіла мені, коли нахилилася ближче:

— Знаєш… він не такий вже й страшний. І навіть трохи… гарний.

Я ледь не вдарила її ногою під столом.

Карім

Вона не сказала ні слова. Не зиркнула на мене жодного разу. Але я бачив, як тремтять її пальці. Як вона ковтає сльози. Як бореться.

Мені захотілося, щоб вона більше ніколи не плакала.

Алія
-Нам час. - промовив Карім сухо.

Мої руки тремтіли, волосся сповзало з плечей, а очі були сухі — сліз уже не залишилося.

— Доню… — тихий голос матері зупинив мій погляд у дзеркалі. — Ти сильна. Ти в нас завжди була світлом. І я молюся, щоб навіть там, куди ти йдеш… ти ним залишилась.

Мама обійняла мене так міцно, що я на мить відчула себе дитиною. За спиною стояв батько — в його очах було те, чого я ніколи не бачила: вина. Він не міг мені дивитися в очі, лише сказав:

— Пробач, Аліє.

Я нічого не відповіла. Просто підійшла до нього й торкнулася його руки. Він втратив себе, я це бачила. Але це був мій батько. І я не мала сили його ненавидіти.

Марем обіймала мене, ридаючи. Вона повторювала одне й те саме:

— Я тебе не віддам. Я прийду за тобою. Обіцяю…

Коли я вийшла з будинку, Карім уже стояв біля машини. Чорна сорочка, сонцезахисні окуляри, напружене обличчя. Його постава — як у того, хто забирає не людину, а власність. І все ж… в його очах, коли він побачив мене, було щось м’яке. Майже людське.

Він кивнув. Я не відповіла.

— Готова? — його голос був низьким, спокійним. Як грім, що ще не вдарив, але вже близько.

— А я маю вибір? — прошепотіла я.

Він нічого не сказав. Просто відчинив мені двері авто.

Карім

Вона йшла повільно, мов приречена. Відвертала погляд. Але не падала, не просила, не благала. Це мене бентежило найбільше. Я чекав крику, істерики — а отримав тишу, гідну королеви.

Її мати тримала сльози. Батько — ледь не впав на коліна. А вона стояла рівно, з високо піднятою головою. Я поважав це.

Машина рушила. Я не дивився назад. Але знав: я тільки що забрав янгола з раю. І навіть не знав, що робити з ним у пеклі

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍