MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

Глава 4. Вогняне ім'я

Минуло кілька місяців. Усе літо Крістал або тренувалась, або рахувала дні до повернення Лорда. Порожнеча, яку він залишив після від’їзду, не заповнювалась навіть найскладнішими тренуваннями.

Одного разу, переглядаючи пошту, вона побачила конверт із печаткою, яку вже впізнавала з тисячі. Серце пропустило удар.

Коли зайшла до кімнати, там уже були Макс і Роуз.

— Ну, що, перевірила пошту? — кинув Макс, розвалившись на її стільці так, ніби він тут господар.

— Перевірила, наставнику, — трохи підколола його вона.

— Та облиш уже це «наставнику», — скривилась Роуз. — Ми ж не в монастирі.

— Але ж самі сказали звертатись офіційно, — пожартувала Крістал, не стримуючи усмішки.

— Ну вже кажи, що там у листі, — нетерпляче махнула Роуз.

— Це від Лорда. Пише, що скоро приїде.

— І все? — Макс стис губи.

— Все, — знизала плечима Крістал, але очі її світились. Вона ледве втрималась, щоб не побігти складати речі.

Наступні дні тягнулися повільно. Крістал жила у відчутті напруженого очікування — як перед грозою, коли повітря наповнене статикою. Вона не могла ні читати, ні тренуватись, не озираючись на двері.

І ось одного дня, майже неочікувано, Влад повернувся. Він увійшов у дім так спокійно, ніби й не зникав на кілька місяців. Але щось у його погляді підказувало: час розслаблення скінчився.

— Завтра вирушаєш до Замку, — сказав він коротко. — Кімнату тобі підготували. Зустрінемось там.

Крістал мало не підскочила від радості — серце калатало, як у дитини. Але наступна його фраза її охолодила:

— Не очікуй, що це буде канікули. Це робота. Справжня.

До настання канікул вона відвідувала всі заняття без пропусків, старанно тренувалась. І щойно вони почались — Влад дотримав слова і забрав її до Замку.

До настання літніх канікул вона справно ходила на заняття до своїх наставників. Коли настали літні канікули, то Лорд так як і обіцяв забрав її до Замку. Коли вони прибули до Замку, Крістал одразу провели до її кімнати. Вона була значно більшою, ніж усе, до чого дівчина звикла раніше. Простора, поділена на дві зони: одна — робоча, з великим письмовим столом, комп’ютером і полицями з різноманітними речами. Друга — затишна спальня з широким ліжком, м’якими кріслами та стелажем із книгами. Вікно виходило на внутрішній двір, де саме починали квітнути вогняні троянди.

Крістал мовчки оглядала кімнату. Простір здавався чужим, надто серйозним, і водночас — безпечно спокійним.

— Для чого мені така велика кімната? — нарешті спитала вона.

— Бо ти тут надовго, — спокійно відповів Влад. — Влітку ти працюватимеш. Будеш виконувати доручення. Тут безпечніше, і я зможу за тобою наглядати.

Він зробив паузу й додав:

— Завтра почнемо. А сьогодні — відпочинь. Ознайомся з Замком. Але недовго.

Він не усміхався, але голос став м’якшим. Цієї ночі вона заснула доволі швидко, але сон був неспокійний. І щось підказувало — далі буде ще цікавіше.

Крістал уважно оглядала кімнату, і в її голосі прозвучало здивування:

— Для чого мені така велика кімната?

— Бо ти тут надовго, — спокійно відповів Влад. — Працюватимеш. Будеш виконувати доручення. Тут безпечніше, і я зможу за тобою наглядати.

Він зробив паузу, наче приглядаючись до її реакції.

— Завтра почнемо. Сьогодні — відпочинь. Але не гай часу дарма: ознайомся з Замком. Він не такий привітний, як здається.

Він уже хотів вийти, коли додав:

— А ще… не лізь туди, куди тебе не запрошували.

Минуло лише дві години, як до її кімнати без стуку зайшов Макс.

— Ну що, влаштувалась, принцесо замкова? — з ледь помітною іронією запитав він. — Зайди ввечері до Лорда. Має з тобою поговорити.

— Добре, але я ще не знаю, де його кабінет.

— Справді? — здивувався Макс. — Ти ж тут працюватимеш, а не туристкою будеш ходити. Хоч карту на стіну вішай.

— В мене ще все попереду. І з картою я впораюсь, — в усмішці Крістал прослизнула колюча нотка.

— Гаразд, — знизав плечима Макс. — Тоді ввечері зайду й проведу. Не загубись.

Він вийшов, а вона залишилась наодинці з легким напруженням у грудях. Що ж, вечір обіцяє бути цікавим.

До вечора Крістал блукала замком, ніби намагаючись зібрати думки. Всі кімнати вже здавались знайомими, але внутрішнє напруження лише наростало. Як і обіцяв, Макс зайшов за нею — і мовчки провів до кабінету Влада.

Той виглядав зосередженим, навіть трохи суворим. Макс коротко прозвітував про поведінку Крістал за час його відсутності.

— Ти знаєш, чому я обрав саме Макса, щоб він привів тебе сюди? — запитав Влад, зосереджено глянувши їй в очі.

— Знаю. Бо… з ним я не можу збрехати. Він мене бачить наскрізь, — тихо відповіла Крістал.

Макс пирхнув, але не заперечив. Влад ледь помітно усміхнувся:

— Тому що він був таким самим. Непокірним, впертим і з власною думкою. Правда, Максе?

— Щира, — знизав плечима той.

— Але не про це зараз. Сьогодні ти почуєш правила. Запам’ятай їх добре.

Влад встав і підійшов до столу. Його голос став чітким, мов різьблений по каменю:

Правило №1: Без дозволу — не говорити й не перебивати.

Правило №2: За провал завдання — покарання. Без винятків.

Правило №3: Якщо моя сестра зацікавиться тобою — а вона вже проявила цікавість — я не завжди зможу втрутитись. Спочатку — так. Потім… не факт, що встигну.

Правило №4: Якщо тебе схоплять:

I ранг — втрутиться адвокат;

II ранг — прибуде наставник;

III ранг — приїду я.

Виняток: якщо ти серйозно влипнеш, приїду незалежно від рангу. Але, можливо, буде запізно.Правило №5: Порушення наказів наставника карається. Суворо.Він зробив паузу.

— А тепер — скажи мені чесно: ти посварилася з наставником і не виконала завдання, правда?

— Так. Я… — вона ковтнула слину, — я готова прийняти покарання. Як би жорстко це не було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍