Love - Там, де мовчать серця, Love

Велике місто зустріло їх метушнею — високими будівлями, яскравими вогнями, незліченними голосами, що змішувались у невпинний потік шуму. Але для Софії воно все ще було мовчазним. І все ж — вона відчувала, що тут звучить нова пісня.

— Нам потрібно до Старої філармонії, — сказав Марко. Його голос був напружений, очі уникали погляду Софії.

Вони знайшли стару залу на околиці міста. Колись там виступав відомий композитор, який створював музику, що торкалась душ. Саме там, серед пилу, напівзламаного роялю й відлуння давніх виступів, Софія відкрила нову сторінку щоденника. Там була назва композиції — "Забута обіцянка".

Коли вона доторкнулась до нот, її знову накрила візія.

---

Чоловік у темному костюмі грає на сцені. Його пальці торкаються клавіш, і з кожною нотою він згадує втрату, зраду, прощення. Софія впізнає його обличчя — молодший Марко. Але він грає не лише для себе.

У залі — жінка. Вона тримає маленьку дитину. Її очі — мов Софії.

---

Коли все закінчилося, Софія дивилася на Марка довго. Він стояв мовчки, мов не міг знайти слів.

— Це твоя музика… І моя мама, правда? — написала вона в блокноті.

Марко кивнув.
— Я покинув її. Я боявся відповідальності, боявся себе. Але тоді з’явилась ти. І тепер я не хочу тікати більше.

Софія не відповідала. Вона сіла за рояль і торкнулася клавіш. Її пальці заграли просту мелодію — не досконалу, але щиру.

Мелодія про вибачення.

---