Гуцул - Історія Країни Вовків, Гуцул

Золота доба історії Сакартвелло. Об'єднання держави. Давид IV, царівна Тамара, Георгій-Лаша

Під час сходження Давида IV на престол в Сакартвелло відбувалася політична катастрофа: Кахеті-Ереті намагалося стати незалежною державою, Тбілійський емірат перебував під контролем мусульман а картлі а Східна частина країни була спустошена ними. Царська влада поширювалася лише на Західну Сакартвелло. Завдяки об'єднання всіх картських земель цей цар увійшов до історії Грузії як Давид IV Будівельник (Агмашегеблі). 

Своє діло він розпочав захопивши сина Ліпаріта Багваші - Ліпарита V, той клявся у вірності але отримавши свободу зрадив царя за що був висланий з країни. Після цього Давид IV придушив і інших непокірних ериставів та азнаурів, на їх місце поставивши вірних йому аристократів. З них він організував військові загони що нападали на турок-сельджуків безжально знищуючи їх, сама армія Західно-Картвельського царства стала централізованою, в ній було наведено порядок. Більше того, в 1092 помер Малік-султан і його нащадки розгорнули боротьбу за владу. 

Розгорнулася велика війна між картвелами і сельджуками. 

Картвели перемогли турок в Битві за Авчалі (1094), Битві за Зедані (1103), Битві за Ерцухі (1104), Битві за Самшвілде (1110), Захопили Дзерну (1110) та Сомхеті (1110), перемогли в Битві за Тріалеті (1110), Битві за Руставі (1115), Битві за Тао (1116) захопили Гіші (1117) отримали перемогу в Битві за Рахсі (1118), Битві за Ботору (1120), 

Разом з тим, Папа Урбан IV обвинувачуючи у бідах та лихах в Європі мусульман що заволоділи Гробом Господнім в Єрусалимі оголосив Перший Хрестовий похід. Так як в Європі на той час виросла військова сила у вигляді соціального стану лицарів, мусульмани опинилися в критичному становищі. В 1099 хрестоносці взяли Єрусалим. Давид IV скористався цим то перестав платити сельджукам данину після чого розгорнув проти них масштабну боротьбу. Розуміючи що європейці переслідують власні інтереси і покладатися можна лише на свої сили, в 1104 Давид IV провів Руїс-Урбнісський помістний собор на якому провів церковну реформу позбавивши влади невірних царю служителів. Після цього він розділив армію на три частини: монаспа (особиста охорона царя), гарнізони фортець та основна армія.

Того-ж року лояльні до царя кахетинські дідебули схопили кахеті-еретинського володаря Агсартана, таким чином Кахеті-Ереті було приєднано до єдиного Сакартвелло.  

Занепокоєний гандзійський атабаг відправив до Сакартвелло величезну орду яка була вщент розбита військом Давида IV в битві при Ерцухі 1104, в 1110 картвели взяли Самшвілде, 1115 Руставі, 1117 Гіші, 1118 Лорі та підійшли до Тбілісі. Туркам залишалося лише тікати. 

В той же час під тиском праукраїнського царя Київської Русі Володимира Мономаха колосальна половецька орда (40 тисяч сімей) тікала до Кавказу. Скориставшись цим, Давид IV підкорив осетинів що заважали його задуму: він погодився поселити в себе половців в обмін на військову службу у боротьбі з невірними азнаурами та сельджуками - кожна сім'я видавала йому одного вершника в обмін на пасовиська. Таким чином було закріплена північний кордон, армія Західно-Картвельського царства значно виросла а значна частина картвельського населення була звільнена від військової служби та займалася сільським господарством. Крім того, він одружився на дочці половецького хана і одвічного противника Київської Русі Шарукана - Гарандухт. Таким чином прийняттям половців як чудової кінноти, у 1118 військову реформу було завершено. 

Також відбулася таємна зустріч Давида IV і правителя єрусалимського королівства Балдуїна II, в результаті якої картвелам допомагали добровольці - до 500 франкських лицарів. Також, таке-ж число аланських найманців. 

Тим не менш, вмотивовані перемогами над хрестоносцями турки-сельджуки сподівалися підкорити Сакартвелло: султан Мухаммед післав 250-тисячну (за середньовічними християнськими джерелами - 600/800-тисячну) мусульманську армію під керівництвом Аль-Газі. Їм протистояли 55 тисяч воїнів (40 тисяч картвелів, 15 тисяч половців, сумарно близько тисячі найманців з Аланії та фракійських добровольців). 

Дідґорійська Битва (1221) - це баталія котра відбулася 12 серпня 1221 що за своїм масштабом у християно-мусульманському протистоянні суміжна Віденській битві. 

Промова царя Давида IV звучала так: ''Воїни-християни! Ми легко переможемо ворога якщо будемо битися з любові до Господа-Бога нашого та Батьківщини. І щоб не втекти перекриємо дорогу назад деревами''. 

200 грузинських воїнів неочікувано напала на ворожу орду. Турки думали про напад з того напряму, однак грузинське військо під керівництвом Давида та його сина Деметре вдарило їх з двох сторін. Мусульманам не вдалося використати чисельну перевагу через вузьку ущелину де проходила битва. Кровопролитна баталія тривала кілька годин, ще три дні мусульмани відступали і християни переслідували їх, грабуючи та захоплюючи в полон. 

Через рік, Давид IV в Битві за Тбілісі (1222) ліквідував там емірат зробивши місто своєю столицею. Цар гарантував безпеку всім жителям міста, мусульмани платили 3 динара податку, євреї - 4, картвели - 5. Це викликано тим що мусульмани на той час були більшістю в Тбілісі і їх було потрібно схилити до царської влади.

Потім цар Давид переміг сельджуків в битві за Ширван (1123), ьитві за Дманісі (1124), битві за Ані (1124), битві при Хунані (1125). Сакартвело не лише вперше стала єдиною державою але і, більше того, могутньою імперією. 

Сельджуки не змирились з цим. В Битві за Дманісі (1125) місто було втрачено.

Тоді-ж до вассального Сакартвелло мусульманського Ширвану вторгся сельджукський султан Махмут, що нагло кинув виклик Давиду IV назвавши лісним царем який ніколи не посміє вийти з ним у бій в полі. Зібравши 50-тисячне військо Давид негайно рушив на Ширван, проте не дочекавшись супротивника султан Махмуд спішно покинув Кавказ. В 1124 Ширван, а також вірменське місто-фортеця Ані тероризоване мусульманами більш ніж пів століття, було безпосередньо приєднано до Сакартвельського царства. 

Давид IV Будівельник помер 9 січня 1125, залишивши нащадкам могутню централізовану християнську державу що простягалася від Чорного до Каспійського моря, від Осетії до Ірану. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍