IMSS - Та, що вистрілила у його серце , IMSS

— Це Останній Провідник, — сказала вона тихо. — Колись він зупинив прокляття. Але не повністю. Він заплатив серцем. Його серце стало ключем.

— І тепер це серце шукає нового… — Девід не договорив. Він зрозумів усе.

Іларія не відповіла, лише подивилась на нього — погляд її був сумним, сповненим болю. Вона сіла біля кам’яного ложа, поклала руку на груди мертвого.

— Він залишив нам пророцтво. Я… я знала лише частину. Але тепер… воно складається.

Вона заплющила очі і почала шепотіти стародавні слова. Символи на стінах почали світитися, як і ті, що були на її руці. Ложе затремтіло, і з грудей Провідника вирвалося світло — маленька куля енергії, що зависла в повітрі.

— Це… його серце, — прошепотіла Іларія. — Воно хоче… нового носія.

Девід відступив.

— Ти думаєш — я?.. Чому саме я?

— Бо це все про тебе, — сказала вона, підвівшись. — Ти не просто гість у цьому домі. Ти його кров. І ти той, кого вибрало прокляття.

Світло наближалося до Девіда, повільно, мов вивчаючи його душу. Він відчув, як кожна клітина його тіла ніби відповідає — жахом, страхом… і чимось іншим. Притягненням.

— Якщо ти приймеш його, ти зможеш зупинити це. Але заплатиш… можливо, собою.

— Інакше? — запитав він, уже знаючи відповідь.

— Інакше — усе це поглине нас. І цей дім стане місцем, де зникають душі назавжди.

Девід стояв нерухомо. Серце гупало, немов уже відчувало нове серце, яке хоче злитись з ним.

Іларія підійшла ближче. Її дотик був ніжним — вона торкнулася його щоки, її очі були вже не темні, а м’які, сповнені глибокого, тихого болю і ніжності.

— Я знаю, ти боїшся. Але я з тобою, Девіде. Я не дам тобі зникнути. Я… — її голос затремтів. — Я залишуся, навіть якщо все піде не так.

— Чому? — прошепотів він. — Чому ти так… дбаєш?

Іларія на мить мовчала, потім відповіла:

— Бо, можливо, вперше… я не лише тінь між світами. Можливо, вперше я — жінка, яка закохалась. І якщо цей шлях — наш останній… я хочу пройти його з тобою.

Світло серця торкнулося грудей Девіда — і він не відступив.

Потужний вибух енергії прокотився по залі, символи загорілися яскравим вогнем, тіло Провідника зникло в пилу. А Девід… стояв, тримаючи груди — в місці, де тепер билося два серця: його власне… і те, що вистрілило в нього — вибором, коханням, прокляттям.

Іларія підійшла ближче. Вони мовчали. І лише тепло її руки в його долоні було єдиною правдою в морі тіней навколо.

Це ще не кінець. Але це вже — їхній шлях.