Олена Закаєва - Сенсація "Початок", Олена Закаєва

Наступного ранку, коли Софія прокинулася і підняла голову з подушки, її серце билося швидше, ніж зазвичай. Ніч, що передувала¹ публікації, була сповнена тривоги. Вона не могла сказати точно, що її чекає, але всі ці місяці розслідування привели її до цього моменту. Їй здавалося, що все це схоже на сон, але це була реальність. Її стаття була готова, і тепер усе залежало від того, як її сприймуть.

Коли вона зайшла до редакції, все було наче в іншому світі. Телефон в її кабінеті дзвонив безперервно, а коридори були заповнені нервовими розмовами. Люди сідали біля своїх комп'ютерів, уважно слідкуючи за потоками новин, що змінювались на екрані. Софія могла відчути напругу в повітрі. Вона знала, що її розслідування приверне увагу не тільки читачів, а й тих, хто тримав руку на пульсі міської політики та бізнесу.

Софія взяла свою каву і підійшла до редакційного столу. Погляд Антона був сповнений невдоволення, але він не міг приховати своє хвилювання. Він стиснув кулак і вдарив по столу.

— Софіє, ти що, хочеш, щоб нашу редакцію підпалили? — запитав він, його голос тримався на межі нервового зриву. — Ти ж розумієш, що зараз буде! Ми тільки що стали мішенню для всіх!

Софія зосереджено дивилася на свого керівника. Вона не могла заперечити, що розуміє ризики, з якими стикалася редакція, але вона твердо вірила в правильність свого рішення.

— Якщо ми мовчатимемо, вони ніколи не зупиняться, — сказала вона без коливань. — Це вже не просто питання корупції. Це питання нашої свободи, майбутнього міста. І якщо не ми, то хто?

Антон важко зітхнув, але не відповів. Він розумів, що не може змусити Софію відступити. Вона вже давно прийняла своє рішення. Та й чи мав він право втручатися? Якби не вона, це розслідування, ймовірно, взагалі не вийшло б на поверхню.

Стаття Софії була розміщена на головній сторінці «Міського вісника», і її заголовок викликав справжню бурю. «Сліпчуки: тіньовий контроль над містом». Хоча імена не були вказані, самі деталі статті були настільки точними, що, без сумніву, люди, до яких це стосувалося, могли ідентифікувати себе без жодних проблем. Розслідування чітко висвітлювало зв'язки між Сліпчуками, поліцією, місцевими бізнесменами та корупцією в органах влади.

Телефон у редакції не переставав дзвонити. Лінії заповнювалися коментарями, запитами на інтерв'ю, погрозами. Один із дзвінків змусив Софію відчути неприємну холоднечу. Це був голос знайомого журналіста з іншого видання.

— Софіє, що ти робиш? Ти розумієш, що це вже не просто розслідування? Ти тепер стала метою. Вони знайдуть тебе. Всі ті, хто у тіні, вони починають рухатися. Ти цього не переживеш, якщо не будеш обережною.

Софія не відповіла на ці слова, хоча вона і відчула холодок у спині. Вона знала, що зробила правильний крок, але не могла не відчувати ваги того, що її чекає попереду. Розслідування тепер вже не було лише її справою. Вона була частиною чогось набагато більшого, і цей крок не можна було зробити назад.

Тим часом коментарі під статтею розділили читачів. Одні хвалили її сміливість і вважали, що це був єдиний правильний крок, інші страшилися можливих наслідків. Багато людей, які були не обізнані про глибину корупції, були шоковані такими подробицями. Але були й ті, хто вже давно жив у тіні цієї системи, хто знав ці механізми зсередини і був готовий мати справу з тими, хто посмів викрити цю темну частину міського життя.

Невдовзі на Софію та її команду почали сипатися дзвінки від різних політичних діячів, бізнесменів, адвокатів. Це була перша реакція влади на її статтю. Деякі спроби переконати її прибрати матеріал були дуже прямолінійними і агресивними. Одного разу вона отримала SMS-повідомлення, яке буквально змусило її підняти брови: «Ми знаємо, де ти живеш». Це не було простою погрозою. Це був сигнал того, що Сліпчуки дійсно готові діяти.

Софія не могла дозволити собі слабкість. Вона знала, що зараз її кроки спостерігаються з усіх боків. Їй не можна було ні на мить ослабити увагу чи впевненість у своїх діях. Вона вже не могла дозволити собі зробити крок назад. Всі її союзники були готові підтримати її, але навіть вони не могли гарантувати її безпеку.

Тим не менш, Софія була рішуча. Вона піднялася, взяла свою сумку і, поглянувши на Антона, сказала:

— Ми йдемо далі. Це тільки початок.

Але всередині вона знала, що зараз розпочинається справжнє протистояння, і вона ще не знала, чи зможе вийти з нього без втрат.

-----------

Передувати - бувати, відбуватися перед чим-небудь, раніше чогось.