Anna O - Шви помсти , Anna O

Глава 7: Останній день дитинства.

«Я не хочу бути більше тим, ким був. Те, що я був до цього — це лише інша особа, яку я більше не можу впізнати.» — Ерік.

Цей день став початком кінця. Всі останні миті дитинства Ерік вже не бачив так, як раніше. Ніби щось усередині нього зламалося, наче якийсь механізм — і все, що було раніше, стало непотрібним. Якби його світ був з паперу, то тепер він був просто порваною купкою шматків, які більше не могли скластися у щось ціле.

Зранку він ще був тією ж самою тінью в класі, яку ігнорували, з якою сміялися і ображали. Як завжди, він сидів у кутку, намагаючись не привертати увагу. Але на цей раз він відчував, що все зміниться. Мабуть, це була сама атмосфера, сам той факт, що це був останній день, коли він ще міг бути частиною цього світу, і вже завтра він покине його, ставши кимось зовсім іншим.

Кожен погляд на його адресу, кожен сміх за його спиною, кожне слово, яке він чув — це вже не було болем. Це стало його постійною частиною. І більше не було сили, що могла б стерти ці спогади з його душі. Він вже не потребував їхнього схвалення, їхніх поглядів, які стверджували його незначність.

Ті самі люди, які сміялися з нього, тепер дивилися на нього, як на людину, що залишилася позаду, як на якийсь антикваріат, від якого не було нічого більшого, ніж сміття. Дженніфер і її подруги вже не дивилися на нього з тим співчуттям, яке було раніше. Вони лише кидали йому погляди, наче він — повітря, яке не заслуговує навіть на їхню увагу.

 

«Що тобі від нас треба, Ерік?» — це було питання, яке неодноразово звучало від них. Це було найгірше. Не ті слова, які вони говорили, а те, як вони це говорили — з відчуттям, що він не вартий нічого більше, ніж запах пороху, що зникає після грози.

«Що тобі від нас треба, Ерік?» — це було питання, яке неодноразово звучало від них. Це було найгірше. Не ті слова, які вони говорили, а те, як вони це говорили — з відчуттям, що він не вартий нічого більше, ніж запах пороху, що зникає після грози.

Але саме тоді, у той момент, коли він сидів за партою, обдумуючи ці речі, він відчув це. Він відчув, як у ньому все змінилося. Звідкись з глибини душі прийшло розуміння: більше не буде того, ким він був. Всі ці роки, всі ці образи, все, що з ним відбувалося — тепер це стало його силою. Його слабкість перетворилася на лють, яка палає всередині. Всі ці образи більше не будуть ігноруватися, вони більше не будуть відкинуті, як сміття. Тепер це була його справжня сутність.

Зараз же, коли він дивився на Дженніфер, йому було все одно, що вона робить. Він помітив, як вона дивилася на нього з тугою посмішкою, ще один жест, що приносив йому біль, але це вже не було для нього так важливо. Що ж, вона не була більше тією, що залишала його на самоті.

Але був ще один факт, який різав йому серце, навіть коли він намагався виглядати байдужим. Дженніфер почала зустрічатися з Денілом. Її очі, які раніше були пустими до нього, тепер наповнювались захопленням, коли вона дивилася на нього. Її посмішка була не до нього — вона належала тепер йому, тому впевненому, тому жорстокому, тому, хто ніби мав все, чого він коли-небудь прагнув: Деніл. Він був ідеалом, а він — просто тінь.

Денні вивчався на патологоанатома, отримавши освіту, яку Ерік так ніколи й не зміг досягти. Всі ці роки він грав свою роль — роль того, кого Дженніфер обрала замість нього. І навіть якщо вона робила вигляд, що його існування не має значення, насправді для неї він був лише грою.

"Вони всі заплатять," — подумав Ерік. І це був перший раз, коли ці слова не здавались йому порожніми. Ці слова стали обіцянкою. Обіцянкою, яку він тепер не міг порушити. Ця помста, ця темна сила всередині нього нарешті прокинулася.

Він зрозумів, що сьогодні — це останній день його дитинства. Всього того, чого він намагався бути частиною. Він більше не буде тим хлопцем, якого всі зневажали. Він більше не буде тим, кого могли просто ігнорувати. Він більше не був тим, кого знущали. Тепер він був готовий вирвати цей світ із корінням і переробити його на свій лад.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍