Олександра Метафор - Втрачене серце духа, Олександра Метафор

— Не вмивання, а покарання, — бурчала вона самій собі, — умивашки, креми, сироватки, есенції. Тьху, покупки для бородавочної відьми, їй-богу!

Я тихо підглядав з-за дверей, не наважуючись підійти ближче, щоб не злякати. Вона точно найкомпетентніший медіум тисячоліття? Це заради неї я так старався і задобрював Ганні та всіх, з ким зустрівся в тому самому коридорі? Мені навіть довелося одного духа благати поступитися мені місцем, тому що вже хто-хто, а ось ця дівчина мала розв’язати всі мої проблеми.

Я важко видихнув, дивлячись, як по її руках струмує вода прямо на ноги.

— Тобі потрібні махрові браслети, — я підійшов ближче.

— По тобі й не скажеш, що ти шанувальник таких ігор.

Уляля! Я хитро розплився в усмішці. Хороший вона медіум чи ні, покаже час, але от язичок у неї досить гострий. Я відчув жагу до пустощів.

— Ти що думаєш, збоченка? Так вода не стікатиме ліктями на підлогу, — ретельно ховав ямочки на щоках. — А ти відразу… А начебто пристойна жінка.

— Пристойна й недот…

— Кожен думає в міру своєї розбещеності!

І про мої спокусливі фантазії їй думати зарано. Я вкрай показово схопився за вуха й подивився на прекрасну дівчину так, ніби вона щойно образила кошеня. На вулиці. Під час дощу!

На неї це не сильно справило враження, вона лише похитала головою, і потягнулася назад до раковини. Вода знову побігла ліктями вниз.

— Мене схопить параліч від твоїх умивань, — вимушено зауважив я.

— Для цього тобі потрібне тіло.

Мила дівчина підморгнула мені, а я, нарешті, залишив її одну закінчувати ванні процедури. До чого ж цікавий мені дістався медіум. Я зловив себе на думці, що не можу перестати усміхатися.