Natali Ya - Посмішка Бога, Natali Ya

*                          *                            *                          *                         *

 

Спочатку було відчуття тяжкості, він одразу відчув своє тіло тому, що прийшов біль. Локі застогнав і розплющив очі, але навколишні предмети зливалися в одну пляму, або зовсім провалювалися в порожнечу. Хтось допоміг йому вилізти з ванної і, уклавши на підлогу, туго перев'язав руки.

Коли зір повернувся, Локі побачив, що це Гай.

- У барі, у вітальні, - прохрипів Локі.

Гай пішов у вказаному напрямку та повернувся зі склянкою коньяку. Допоміг Локі сісти, і підніс склянку до його губ. Зробивши кілька великих ковтків, Локі знову ліг на підлогу. За кілька хвилин він сів, потім не без зусилля підвівся, пішов у вітальню і сів на диван. Гай кинув йому штани, але Локі тільки прикрився ними і попросив випити.

- Якщо все ще хочеш убити мене, то цим вийде, - сказав він, кивнувши на кинджал, який Гай тримав у руках, мабуть автоматично піднявши з підлоги.

Гай заперечливо похитав головою.

- Коли я побачив тебе у ванній кімнаті, лежачого у власній крові, мені чомусь перехотілось тебе вбивати.

- Ти думав, що я помер?

- Ні, я бачив, що ти ще живий.

– Чому не допоміг умираючому? – з іронією дорікнув його Локі.

- Я вже не хотів тебе вбивати, але й заважати тобі зробити це самому теж не хотів.

– Чому тоді допоміг?

- Допоміг, коли зрозумів, що помирати ти передумав.

- Я й не збирався вмирати, я ходив до Норн поговорити.

Гай помовчав.

– Я згадав, хто я, – сказав він.

– Коли?

– Коли спрямував пістолет їй у серце. Згадав, що вже вбивав її, а потім згадав і все своє минуле життя.

Локі чекав.

- Я не зміг вбити її ще раз, - сказав Гай, і з його очей потекли сльози.

– Її, не зміг…, – з гіркотою озвався Локі.

Гай витер зі щоки сльозу.

- Цього разу я прийшов не для того, щоб убити тебе, - сказав він, і простяг Локі пістолет.

- Хочеш, щоб я тебе вбив? - Запитав Локі.

- Зроби послугу.

Локі заперечливо похитав головою.

- Я не для цього витягав тебе з Хеля.

– Я вбив Ліліт, – нагадав Гай.

Локі знову похитав головою.

- Кого слід покарати за вбивство меч, або людину, яка його направила?

Гай мовчав, адже відповідь була очевидною.

– Ти був лише мечем, тож поплатяться справжні вбивці.

- Норни, це діви які плетуть нитки долі? - Запитав Гай.

Локі кивнув.

– Навіщо їм вбивати Ліліт?

– Вони не люблять, коли їм нагадують про борги.

– А ти нагадав?

– Не просто нагадав, на сплату боргу, я взяв те, що було потрібно мені.

– Мене?

– Тільки давай, без докорів сумління, гаразд?

Гай промовчав.

- І що ти збираєшся робити? - Запитав він.

- Відвідаю їх, тільки вже особисто.

Локі встав, одягнувся і пішов у спальню. У верхньому ящику комода у Ліліт лежало швейне приладдя, серед іншого там було четверо ножиць різної величини та форми. Локі взяв довгі ножиці з тонкими лезами.

- Збираєшся цим убити дів долі? - Іронічно запитав Гай, коли Локі повернувся.

- Ні, тільки розрізати кілька ниток. Ці павучихи так довго працювали над своєю павутиною, так пишаються її хитромудрими сплетеннями, - Локі навіть усміхнувся від задоволення.

– Буде багато трупів? – байдуже запитав Гай.

Посмішка Локі була схожа на звірячий оскал.

- Знаєш що цікаво, всі, кому я розріжу нитки, можуть чудово жити і так, але ви, люди, так звикли до керівництва, ви так любите підкорятися, що багато хто не зможе насолодитися свободою.

- Що ж, удачі, - побажав Гай, і пішов.

Залишившись один, Локі стиснув до болю ножиці в кулаку. Бачить Одін, він цього не хотів. Він не хотів більше смерті невинних, але смерть Ліліт він прощати не збирається.

- Тату, - почув він голос Хель, уже будучи біля дверей, і повернувся до вітальні.

Посеред вітальні горів величезний вогонь, у якому вимальовувалися риси дочки, отже, вона прийшла через камін.

— Тату, залиши ножиці на інший крайній випадок, — сказала вона.

Локі підійшов ближче, і примружившись глянув на неї, чекаючи пояснень.

– Думаю, тобі краще поїхати до лікарні імені св. Патріка. Там, з хвилини на хвилину, лікарі зрозуміють, що помилилися. Вони констатували смерть, тим часом як це була клінічна смерть.

- Хель ..., - прошепотів Локі і замовк.

Дівчина посміхнулася.

- Вони тобі цього не пробачать, - приголомшено сказав Локі.

- І що вони мені зроблять, відправлять до пекла? – глузливо сказала Хель.

Локі посміхнувся.

- Ти моя дівчинка! - З гордістю, сказав він.

- Вони не врахували маленького пішака, що грає за тебе, - відповіла вона, і обидва посміхнулися.

- Для мене ти зовсім не пішак.

Хель зніяковіло посміхнулась.

- Мені треба йти, - сказала володарка Хеля, і відвернулася, щоб приховати сльози.

- Хель, - гукнув її Локі. - Нехай будуть у тебе, - сказав він, і простяг їй ножиці.

- Тобі час, Ліліт напевно вже прийшла до тями, - сказала Хель, беручи ножиці, і вогонь погас.

     *                           *                           *                           *                          *

День був теплий та сонячний. Локі йшов парком, згадуючи, що саме тут, уперше побачив Ліліт.

– Локі! - Почув він знайомий голос.

Це звичайно був Гай. Він стояв біля однієї з лав, і в руках у нього був букет.

- У тебе побачення? - намагаючись, щоб його голос звучав не дуже здивовано, спитав Локі.

- Так, - з усмішкою відповів Гай. - Пам'ятаєш, що ти сказав мені, коли оживив?

– Та я багато чого казав.

– Загалом, після нашої останньої розмови, я подумав, що не люблю, коли хтось розпоряджається моєю долею, чи то шериф, чи богині. Вони хочуть мене бачити нещасним, або вбитим горем, я не подарую їм такого задоволення.