Артур Сіренко - Холодне Сонце, Артур Сіренко

             «… А ще є стіна звуків, щонічна стіна
                    Мурована восени трильйоном цвіркунів…»
                                                                                           (В. Н.)

Що ховається в глибині троянди 
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється, 
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання 
Країною папороті берегів Ерідану
Та водоспадів синіх Гондвани – 
Велетенської країни дощів?  
Мовчання наодинці з трояндою – 
Квіткою, якої немає в дзеркалі,
За межею нетривкого срібла буття:
Спалюю всі імена непевні
Квітів і людей клану Можливо
На жаркому вогні автодафе, 
Збагачую себе досвідом небуття,
Відчуваю
Яка нескінченність – там, за порогом,
Називаю предмети й рослини 
Новими словами-смарагдами,
Тим часом, коли птах синьокрилий, 
Що прилетів з Едему запашних спогадів,
Що співав про храм, що збудують завтра
Огортає літеру «алеф» 
Крильми.