Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк

що вони повірили, вважаючи мене чаклуном, який може все, і вони зблідли від великого страху, і я пройшов повз, чуючи, як їхні серця б’ються об їхні обладунки, як орли в закритих залізних клітках.

Стоячи перед входом до кімнати Хамдана, я відчув, як страх розповзається по всьому тілу. Я витер піт з чола й чекав, поки мене покине страх, а коли я переступив поріг, моя думка стала холодною, як сталевий клинок із Дамаску, що має відблиск крижаної смерті, щоб не вагаючись шукати кишки ворога.

Дервіш (перська мініатюра пензля Шафі-і-Аббасі, в стилі "Ісфахан")

Я увійшов до великої зали, посеред якої був фонтан, і з нього випливав пахощі фіалок, кружляючи ледь помітним пилом. Далі були голі одаліски, ще не розквітлі, але приємних форм і досить чарівні. Поруч із ним султан розкинувся на десяти подушках і непристойно мляскав, що заглушало шелест страусиного пір’я, яким євнухи розмахували над його лисиною. Він подивився на мене очима, не такими чорними, як душа шайтана чи совість раба, і я сказав:

- Мир тобі, Хамдане, я прийшов з тобою попрощатися.

- Ти виїжджаєш? — здивувався він, побачивши мене живим. – Чому це?

- Я тут згадав собі рабина, якого запитали, чи свобода є доброю, і він відповів: "Так, це є добрим". Тож його запитали, чи є добром рівність, і він відповів: "Це теж добре". Тоді його запитали, чи є добром братство, і він кивнув: "Дуже добре". Тож його запитали, чи є добрими прогрес і конкуренція в праці, і вчетверте він погодився, сказавши: "Це все є дуже добрим. Але найкращим є виїхати".

- Ти робиш неправильно, залишаючи нашу справедливу спільноту, — сказав мені султан, і я відповів:

- Твоя справедливість, о коханець народу, сама себе пожере, як люта змія, що заковтує тіло з хвоста. Це може зрозуміти навіть дурний від народження, якого в молодості били бамбуком по тім'ячку, але не сприймай ці слова на свій рахунок, ти ж знаєш, що я тебе дуже поважаю, і якби у мене був син, я б хотів щоб він був схожим на тебе, хоча багато хто сказав би, що я волію, щоб ти був схожим на мого померлого батька.

- Так він напевно є в раю! – розмріявся Хамдан.

- Ти сказав - мій батько не створював темряви опівдні, як робиш ти. Але я бажаю тобі прожити на сто років довше за нього, тому що зорі, які Аллах розсипав на небосхилі так само щедро, як ти роздаєш батоги, сказали мені, що я проживу лише на три дні менше від тебе, і я хочу написати книгу на тисячу сторінок, що займе у мене деякий час. Але якщо ти втомився від життя, то накажи мене вбити або кинути в темницю, і через три дні ти звільнишся від турбот, і тебе закопають в землю, де лежить твоє серце, і забудуть швидше, ніж триває кам'янування злочинця біля Чорного каменю Кааби, бо зірки ніколи не брешуть, і я знаю їх, як ніхто інший у світі, як тобі добре відомо.

Покидаючи Сезам із султанським фірманом, який запевняв мені недоторканність, я виглядав, брате мій, як людина, що після багатоденної тяжкої хвороби зкотився з ліжка, щоб побачити сонце й ожити. Діставшись до Ісфахана, я став правою рукою еміра Ала ад-Даула, у якого тільки половина душі зла і жорстока, як буває з душами тих, кому Аллах дав владу, інша половина залишається чистою і благородною, хоча іноді сидить і в ньому демон підлості. Але я знаю, що немає досконалих людей, окрім тебе і Пророка, з яким ви, можливо, незабаром об’єднаєтеся, бо ви обоє — світлі очі Аллаха, і поки ти ходиш по цій брудній землі, Він є однооким, через що відбувається саме так, і ніяк інакше".

Ту ж істину про людську недосконалість "князь вчених" уклав у рими:

"Скількома шляхами мій розум блукав,

Щоб відкрити таємницю, він знову шукав...

І хоч світяться тисячі сонць у мене в голові,

Зразка досконалості не міг він знайти".

Коли я процитував цей віпш старому професору, він скривився:

- Що тут оригінального? Егон Фріделл вже давно зауважив, що оригінальні лише таланти, генії постійно повторюють одні й ті самі істини. І вони продовжують робити ті самі помилки, і якщо вони виживуть і побачать крах своїх пророцтв, вони виголошуватимуть гіркі сентенції, які є плагіатом із творів їхніх попередників. Авіценна був генієм і наївною людиною, що він довів, допомагаючи карматам у Сезамі. Можна бути розумним ідіотом, це не має значення, синку.

Напевно. Наум Голдман, президент Всесвітнього єврейського конгресу, перед власною смертю сказав в інтерв’ю журналу "Шпігель":

- Маркс бачив факти хибно і був генієм. Я хочу висловити це за допомогою одного анекдоту. Хасиди розповідають про чудеса свого рабина. Один із них вихваляє його далекозорість: нещодавно він плакав і кричав: Львів горить! Інший протестує: "Я тільки що зі Львова. Там нічого не горіло". Перший відповідає: "Це не має значення. Важлива лише далекозорість".

ОСТРІВ 19

ПІТКЕРН (ПОЛІНЕЗІЯ)

ДЖОН АДАМС

СИНДРОМ АДАМСА

"Бажання, якого віки в людині не вигасять,

Щоб пана не пізнати, окрім свого бажання,

Ці душі молоді до островів тих манить (...)

Де кожен грот будинком є свободи

Де кожен крок є вільним – де ниви родять садом,

Де весь народ дитиною природи є:

Веселий, вільний, дикий – а щасливий (...)

До островів тих сонячного світу,

Жінок принади рівні жару літа".

(Лорд Байрон, фрагмент поеми "Острів", присвяченій

Бунтівникам з "Баунті")

В стислому значенні СИНДРОМ АДАМСА (всі права щодо назви застережені) означає комплекс хворобливих синдромів, які є приводом і вінчають втечу білого самця християнського віросповідання до обіймів кольорових самиць язичницького віросповідання[5], іншими словами: психоанатичні полюси цієї втечі, другий з яких (кінцеву фазу СИНДРОМУ АДАМСА) можна назвати ПАРАДОКСОМ АДАМСА (всі права...).

У більш широкому сенсі СИНДРОМ АДАМСА означає сукупність хворобливих симптомів, що характеризують втечу білої людини зі світу розвиненої цивілізації в світ екзотичного раю примітивних культур.

У найширшому розумінні СИНДРОМ АДАМСА означає набір симптомів хвороби, які викликають у людини бажання втекти від системи, в якій вона застрягла, куди завгодно, на зелену травку по той бік огорожі. Це найпоширеніший випадок, такий собі колективний психоз виду.

Усі чоловіки більшою