Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Дівчата, охоплені цікавістю, почали повільно розбредатися  по горі. Гайя  і Каріна пішли разом.

Звичайно, шабаш для них  – то не  диво, але все ж таки вони відчували різницю між невеликими, стриманими святами, куди приїжджали разом з батьками і цим, на який потрапили вперше. 

По-перше, тут було набагато більше їжі та напоїв  на будь-який, найвишуканіший смак. У величезних казанах підвішених над вогнем грілося вино, а пили його, черпаючи золотими ковшами. 

Окремі бочки встановили для любителів пива, горілки, коньяку, а також тих, хто хотів випробувати якусь  екзотичну випивку.

А по-друге, якщо на місцевих шабашах всі одне одного знали, то тут від незнайомих облич починало рябити в очах. Бо сюди злетілися чаклуни та відьми майже з усього світу.

Грала жива музика. Оркестр складався з привидів, які майстерно поєднували між собою голоси різних музичних інструментів, що висіли у повітрі перед ними. 

Безтілесні привиди не могли ні їсти, ні пити, ні відчувати задоволення. Лише музика була їхньою втіхою. 

З напівпрозорими, похмурими обличчями виконували вони запальні танцювальні мелодії. 

Грали на замовлення, вимагаючи за гру золоті монети або коштовне каміння. Нікого не цікавило, навіщо гроші тим, хто не має живої плоті і, відповідно –  нічого не потребує.

Гості танцювали охоче. 

Напівголі відьми і чаклуни витанцьовували так, що по Сушці кружляли вихори, змішуючись з димом багаття.

На дівчат майже не звертали уваги, лише іноді хтось із чоловіків, уже розпалених вином,  кидав швидкий,  вкрадливий погляд у їхній бік.

Тільки погляд! Не хтивий і оцінюючий, а миттєвий, крадькома! Інакше лиха не оберешся. 

Поки вибір не зроблено, всі дівчата належать Богам Повного Місяця. З тим, хто насмілювався порушити цей закон, за старих часів не церемонилися, щоб іншим не кортіло. 

Втім,  ніяких порушень вже багато століть  не траплялося. Поруч достатньо жінок: не менш звабливих і  охочих до усього –  і не лише серед відьом.

– Мої батьки давно не веселилися на таких святах, хоч і волають за вільні стосунки! – сказала Карина, оглядаючись на всі боки в пошуках чогось такого, особливо розбещеного.

– А мої – жодного разу. Вони надто люблять одне  одного і навіть не думають про розваги, – відповіла Гайя. – Звісно, вони кажуть, що я вільна у своїх бажаннях...Звичайно, після того, як мені це буде дозволено.

– Ось цікаво, чому сюди не пускають молодих? Я думала, що тут відбувається щось… дуже заборонене… А тут  все те ж саме, тільки більше випивки і танців, та й одягнені вони більш відверто.

– А ти хотіла, щоб ось так… просто у всіх на очах? Навряд чи подібне взагалі допускається, – сказала Гайя  і знервовано хіхікнула.

– Зважаючи на те, що ніхто нам про це не розповідає… – розчаровано простягла Карина.

– Знаєш, як я думаю, – промовила Гайя, – поки ми тут, справжніх веселощів не буде. А почнуться воно після опівночі, коли всі дівчата підуть геть, щоб постати перед Богами  Повного Місяця. Думаю, нам не можна нічого бачити, поки ми самі не  пізнаємо  любові та пристрасті.

–  Напевно, ти маєш рацію. І все ж я вважаю, що це безглуздо, так ревно захищати нас від радощів  тілесних утіх. Це раніше можна було, а тепер… Та я вже давно знаю, як виглядає голий мужик, – знизивши голос, із задоволеним виглядом прошепотіла Карина, – Місяць у решете не приховаєш. Живемо ми серед людей, а не в резервації! Ось ти, наприклад, намагалася цілуватися з дівчатами? Бо про дівчат заборони немає.

– Про дівчаток немає, але мені таке й на думку не спадало, – трохи зніяковіла Гайя.

– А мені приходило! І сподобалося! Знаєш, ми цілувалися з язиком… а ще, – Карина сунула губи у саме її вухо, – гладили  одна одну скрізь… дуже приємно, між іншим.

Вони підійшли до казана, в якому диміло ароматне винне варево. Ті, що стояли навколо, не звернули спершу на дівчат жодної уваги. Карина крадькома опустила в котел палець, дістала, і із задоволенням злизала гарячі рубінові краплі.

– Смачно!

– А якщо наставниця побачить?

– Не побачить. Я ж непомітно.

– Дівчата, негайно  відійдіть від казана! – роздратовано заговорив невисокого зросту, кремезний чаклун з вузькуватими очима, родом з берегів Байкалу, який мав  гучне ім'я:  Всюдигляд Авдотимович.