Ульф Старк - Сікстен

— Ну й чортяка, — зітхає Бобо.

— Ага, — додає Арне. — Та й велосипед уже не дівчачий.

Сікстен та Юнте зі свистом пролітають мимо. І невдовзі опиняються біля синьої скриньки, де Сікстен опускає листа.

— Тепер він піде далі, — каже Юнте.

— Так, лишається тільки чекати відповіді, — каже Сікстен.

ЛИСТ IЗ КАРЛСКРУНИ

Сікстен сидить біля вікна й дивиться на паркувальний майданчик.

Останній тиждень він так сидить щодня в передобідній час.

Він бачить тітку, що несе сумку з продуктами. А ще — чоловіка в кепці, що вигулює свого собаку.

І більше нічого не бачить.

Але за чверть одинадцята з’являється він. Обминає автомобілі на своєму жовтому велосипеді, а спереду в нього висить велика коричнева сумка.

Тоді Сікстен увесь напоготові.

Він чує, як розщіпається сумка. І кроки, що наближаються. Тоді Сікстен тихенько відчиняє двері. Бо в своїй кімнаті солодко спить тато. А на сходах стоїть листоноша і хитає головою.

— Sorry[3], малий, — каже він. — Сьогодні теж нічого. Лише твоєму татові.

Сікстен бере листа й зачиняє двері. Він відразу ж здогадується, що це за лист. Літери на конверті мовби танцюють. А якщо його понюхати, то можна відчути запах парфумів.

— Хто то був? — гукає тато зі спальні.

— Принесли пошту, — відповідає Сікстен.

Але тато вже виходить. Натягнувши на себе свій старенький боксерський халат, він протирає очі, тож не бачить, що Сікстен засовує під футболку.

— Щось цікаве? — питає він.

— Атож, — відповідає Сікстен і махає рекламною газетою. — Цього тижня акція на бройлерних курчат!

— Чудово, — каже тато.

— Ага, — згоджується Сікстен. — Але зараз мені треба збігати в одне місце.

Розкрити конверт він хоче разом із Юнте. Тож їде до нього додому на велосипеді. Конверт лежить біля грудей, і від цього його серце б’ється швидше.

— Чорт забирай, — каже Юнте, коли Сікстен заходить до його кімнати. — Вона все-таки відповіла!

Він протирає окуляри й оглядає конверт.

— Який гарний почерк, — каже він. — Ну що, може, відкриємо?

Хоч відкривають вони не відразу. Спершу випивають по склянці соку. Потім Сікстен іде в туалет.

І аж тоді вони відкривають конверт. Ось що там написано:

Любий Бенні!

Дякую за лист. Я дуже йому зраділа. Не шлю тобі ніякої фотографії. Але ми справді можемо зустрітися. Цікаво було б проїхатися в твоєму нічному автобусі. Щиро дякую тобі за квиток. Добре було б найближчим часом побачитися. Може, зателефонуй мені? І ми домовимося про зустріч. Я живу в Карлскруні. 

Сів Ларсон / Танцівливі Ніжки

А внизу було дописано номер її телефону.

Вони прочитали листа тричі, а потім якусь хвилю мовчали.

Сікстен питає, чи Танцівливі Ніжки закохаються в тата. Адже він не такий уже й веселий. А потім питає, чи тато в неї закохається. Бо ж його, здається, не цікавлять жінки.

Однак Юнте страшенно тішиться.

— Вітаю, Сікстене! — каже він. — Я все зрозумів. Тепер нам лишається тільки поговорити з твоїм татом. Ми повинні змусити його подзвонити.

— Так, звичайно, — похмуро каже Сікстен. — Він нізащо не подзвонить.

— Це ще буде видно, — каже Юнте. — У нього просто дрімають почуття. Я щось придумаю.

Потім Юнте хоче, щоб вони пограли в шахи. І щоб Сікстен послухав його новий вірш.

СПЕРШУ ТЕЛЕФОНУЄ ТАТО, А ТОДI СIКСТЕН

У великій кімнаті на маленькому столику стоять чашка кави й склянки соку. А ще там на блюдечку — дармове печиво «Балерина» з крамнички Сліпого Свена. А поруч — купа щотижневих журналів, які Юнте позичив у своєї мами.

— Бери, — каже Сікстен.

— Дякую, — відповідає тато. — Залюбки посмакую.

Потім він вмочує печивко в каву.

Юнте чекає слушної миті й догортує журнал до однієї фотографії. Там жінка в короткій сукні і високих чорних чоботях.

— Як вам Джулія Робертс у «Красуні»? — питає він. — Подобається?

— Я не знаю, що сказати, — відповідає тато.

— Ну, трохи захуда, так? — допитується Юнте. — А подивіться на цю! Зовсім інакша.

Він уже знайшов фотографію Мадонни. Там у неї скуйовджене волосся, великі сережки й безліч браслетів. І чимало оголеного тіла.

— Це Мадонна, — каже Юнте. — До того, як вона проходила курс лікування для схуднення. Правда ж, у неї красиві очі?

— Мабуть, — відповідає тато.

— А ти не проти був би з нею жити? — питає Сікстен.

Тато розхлюпує каву на свою сорочку, забрану з хімчистки.

— З Мадонною? — перепитує він. — З якого це дива мені з нею жити?

— Ну, загалом головне не зовнішній вигляд, — каже Юнте. — Найголовніше, щоб людині було з ким говорити.

— І було з ким танцювати, — каже Сікстен.

— І сміятися, — додає Юнте.

Тато ставить чашку на стіл і спершу дивиться на Сікстена, а тоді — на Юнте.

— Ви це про що? — питає він.

— Ні про що, — відповідає Сікстен.

Бо він уже геть зневірився.

— Ми просто подумали, що ви могли б зателефонувати, — каже Юнте.

Тоді тато дивиться на пляму від кави на сорочці. А потім, перш ніж Юнте придумує, що ще сказати, підводиться.

— Так, я зателефоную, — каже він. — Зараз же зателефоную. Тому, хто може поремонтувати пральну машину.

Він рішучою ходою йде до дверей. Але там зупиняється.

— От тільки де його знайти, — зітхає він.

— У газетах є оголошення майже про все, — каже Сікстен.

Тоді тато йде в кухню. Вони чують, як він гортає газету. А потім чують, як він телефонує.

— Звичайно, — каже він. — Гаразд. Атож. Так, чудово. Домовилися.

У нього такий самий голос, як тоді, коли він оголошує в автобусі зупинки.

Юнте сумно дивиться на свого друга.

— Sorry, — мовить той. — Ти казав правду про свого тата. Він ніколи в житті не зателефонує жодній жінці.

— Так, — каже Сікстен. — Тоді я, мабуть, сам зателефоную. Гайда до тебе додому!

— Ти при своєму глузді? — питає Юнте. — Вона відразу зрозуміє, що ти не він.

— Та вона ж не знає, який у тата голос, — каже Сікстен.

— Що за дурниці? — відповідає Юнте. — У тебе дитячий голос. Твій голос не схожий на голос дорослого чоловіка.

— Ну, може, зараз і не схожий, — каже Сікстен.

— Тобі не треба телефонувати, — каже Юнте.

— Ага, хіба тоді, як стану дорослим, — каже Сікстен.

Юнте нічого не відповідає.

Вони ставлять велосипеди під будинком Юнте. А тоді йдуть у його кімнату. Сікстен тримає листа з телефонним номером Танцівливих Ніжок у руці. Він не думає здаватися. Не цього разу. Хоч і відчуває, ніби в нього в животі товчеться живий кенгуру.

— Ану бери телефон, — каже він.

Сікстен