Ньюбі Райтер - Казки навиворіт, Ньюбі Райтер

У Рукавичці має лишитися лише один!

Вже третій місяць йшли пошуки рукавички, яку дід загубив у лісі. Однак, він і не здогадувався, що його рукавичка тепер служить домом для стількох тварин. Кого тут тільки не було. І Мишка-Шкряботушка. І Жабка-Скрекотушка. І Зайчик-Побігайчик. І Лисичка-Сестричка. І Вовчик-Братик (швидше за все, лисиччин). І Кабан-Іклан. І навіть Ведмідь-Набрідь. Цілий зоопарк. 

Житлові умови - так собі. Хоч гуртом і тепло, але й рукавичка не гумова. Тож не дивно, що дуже швидко така комунальна квартира стала для звірів замалою. І вирішили вони так: щотижня будемо збиратися біля вогнища і голосувати за “виліт” з Рукавички когось з пожильців.

У перший тиждень вибір був очевидним.

- Вигнати клишоногого! - кричав Зайчик-Побігайчик. - Його лапи липкі від меду. Мої вуха постійно приклеюються до них. Нема сил це терпіти!

- Я теж проти ведмедя голосую, - мовив Вовк. - Він спить більшість часу, тож мені з ним нецікаво!

- Мене більше його хропіння дратує, - сказала Лисичка. - Доводиться пігулки від головного болю пити.

- Ведмедя на мило! - запищала агресивно Мишка. - Він же величезний. Від нього наша Рукавичка скоро репне!

- А у мене є право сказати своє слово? - запитав Ведмідь.

- Ні! - відповіли звірі гуртом. 

Вибір було зроблено і клишоногому довелося шукати інший барліг для зимової сплячки. А мешканцям Рукавички хоч і стало трішки легше дихати, та все ж у ній жило ще забагато народу.

Наступного тижня звірі знову зібралися біля вогнища, щоб вирішити долю ще одного з них. Першим за традицією взяв слово Заєць.

- Треба Кабана виганяти! - мовив він. - Скрізь натикаюся на його гострі ікла. У мене вже дірки у вухах, а я про пірсинг не просив.

- Я теж проти кабана голосую, - підхопив Вовк. - Він їсть за трьох!

- Та я ж майже вегетаріанець! - запротестував той.

- Ага, майже, - іронічно зауважила Жабка. - Знаю, що такими як я теж ласувати любиш! Ходиш тут, дивишся на мене, облизуєшся.

- Кабана на мило! - запищала агресивно Мишка. - Він тут залишився найбільший. Від нього наша Рукавичка скоро репне!

- А може ви ще передумаєте? - запитав з надією Кабан.

- Ні! - відповіли звірі гуртом. 

Вибір було зроблено і сумний кабанчик, хрокаючи, пішов шукати долі деінде. А мешканцям Рукавички хоч стало ще просторіше, та все ж недостатньо.

Наступного тижня серйозно налаштовані звірі знову зібралися біля вогнища. Звісно ж Заєць за словом у кишеню не ліз.

- Цього разу має піти Вовк! - сказав рішуче. - Не подобається мені з хижаком в одному приміщенні жити.

- Так Лисичка ж теж не травоїдна! - зайняв оборонну позицію Вовк.

- До неї ще черга дійде! - агресивно зауважив Заєць. 

Лисичка від цих слів здригнулася.

- Мені теж Вовк не подобається, - взяла й собі слово Жабка. - Виє ночами на повню. Це що за дурна звичка така?!

- Так, так, - підхопила хитра Лисичка. - У мене від цього голова болить. Думала, перестану після Ведмедя пігулки пити. Та де там!

- Вовка на мило! - запищала агресивно Мишка. - Він тут залишився найбільший. Від нього наша Рукавичка скоро репне!

- Обміркуйте добре своє рішення, - благально мовив Вовк. - Може ще передумаєте?

- Ні! - відповіли звірі гуртом. 

Вибір було зроблено і Вовчик, вже очевидно не братик нікому, виючи, побіг у гущину лісу. А мешканцям Рукавички хоч стало ще просторіше, та все ж недостатньо.

Наступного тижня, на диво, біля вогнища були присутні не всі. Зайця, який першим висловлював свою думку, ніхто не міг знайти.

- Де це куций подівся? - запитала здивовано Жабка.

- І справді пропав, - задумалася Мишка.

- Може він вирішив не чекати голосування і самостійно покинув Рукавичку? - припустила Лисичка, якось дивно облизуючись.

- Мабуть… - неохоче погодилася Жабка. У цю версію їй все ж мало вірилося.

- Тим паче це був останній представник чоловічої статі! - продовжувала Лисичка. - Нам, дівчатам, буде набагато веселіше. Тож пропоную зарахувати це голосування проти Зайця, який самоусунувся.

- Зайця на мило! - запищала агресивно Мишка, хоча в цьому й не було жодної потреби. Однак, від своїх звичок відмовлятися дуже важко. - Не хоче з нами жити - то й не треба. Без нього наша Рукавичка стала просторішою!

- Та й ніхто на його вуха більше не наступатиме! - радісно підхопила Жабка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍