Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

З темряви підвалу вийшли дві постаті. Їхній вигляд був незвичним: обидві фігури виблискували в слабкому світлі, немов оточені напівпрозорими тінями. Вони рухалися з надприродною легкістю, майже безшумно, наче зливалися з темрявою, що їх оточувала.

Каре зробив крок вперед, піднявши руку в застережному жесті.

— Залишайтеся позаду мене, — коротко сказав він, і в його голосі звучала сталь. — Це не ваша битва.

Я відчула, як в мені зростає протест. У моїй пам’яті ще свіже було відчуття того, як мої руки палають від вогню, і я знала, що маю сили, які можуть допомогти нам. Але Каре був невблаганний, його погляд говорив усе.

— Каре, я можу допомогти, — наполягала я.

Він кинув на мене погляд, повний рішучості, але не ненависті.

— Зараз не час для героїзму, Макі. Я не дам вам загинути, — твердо сказав він, і його слова були остаточними.

Каре звернув увагу на нападників, які вже підходили ближче. Вони пересувалися як мисливці, готові атакувати у будь-який момент. Їхні обличчя приховані в тіні, і лише очі блищали в півтемряві, як два вогні, повні ненависті.

Каре не розгубився. Він зосередився, і я відчула, як повітря навколо нас починає пульсувати. Земля під нашими ногами злегка затремтіла, немовби віддаленої бурі. Навколо нього з’явилася тонка, ледве помітна оболонка, яка мерехтіла в такт його диханню. Ця сила була чимось більшим, ніж просто захист — це було явище, що поглинало все навколо.

— Ви думаєте, що можете перемогти? — пробурмотів Каре з ледь помітною усмішкою на губах.

Нападники кинулися вперед одночасно, наче тіні, що вирвалися зі свого сховища. Каре зустрів їх з несподіваною швидкістю, його руки рухалися з неймовірною точністю. Перший з них намагався вдарити його, але Каре ухилився, і на його місці залишився лише легкий вітер. Він ударив нападника в груди, і той відлетів назад, наче його штовхнула невидима сила.

Другий нападник зробив крок назад, намагаючись уникнути неминучого. Але Каре не залишив йому шансу. Він простягнув руку, і з кінчиків його пальців вирвався світловий промінь, немов блискавка, який вдарив прямо в центр грудей нападника. Той зупинився на мить, а потім розсипався на тисячі крихітних шматочків, зникнувши без сліду.

— Каре! — вигукнула я, побачивши, що до нього наближається ще один нападник з темного кутка.

Але він не дав мені часу для дій. Він зробив ще один крок вперед, і я помітила, як щось змінилося. Наче весь світ зупинився, залишаючи лише його рухи. Його кулак зіткнувся з повітрям, і нападник зник у тіні, як туман, розчиняючись в темряві.

— Це був лише початок, — промовив Каре, стираючи піт з чола.

Але в ту ж мить з тіні вийшло більше фігур. Вони були швидші, сильніші, їхні тіла колихалися, немовби готові розчинитися в повітрі. Каре підняв руку, збираючись знову використовувати свою силу, але я знала, що він не зможе зробити це один.

Я зробила крок вперед, сповнена рішучості.

— Досить, Каре. Ми всі разом впораємося з цим.

Намід підійшов до мене, його очі блищали рішучістю. Він вже не був тим хлопцем, який був на початку нашої подорожі. Його сила прокинулася, і він був готовий використати її.

Каре зітхнув і кивнув, розуміючи, що ми не відступимо.

— Добре, але будьте обережні, — сказав він, перш ніж кинутися в бій.

Я відчула, як в моїх руках знову починає пульсувати тепло. Вогонь, який нещодавно пробудився в мені, тепер був моїм союзником. Я зосередилася і відчула, як мої пальці запалюються, створюючи вогняну кулю. Коли нападники кинулися на нас, я жбурнула кулю, і вона вибухнула серед них, розкидаючи їх в різні боки.

Намід, відчуваючи це, підняв руки, і з його долонь вирвався потужний потік світла. Він зупинив одного з нападників, запалюючи його вогнем. Це світло було незвичним — воно було не просто теплим, але й смертельним. Воно ніби проникало в саму суть цих істот, змушуючи їх зникати.

Каре, Макі, і Намід боролися пліч-о-пліч, зливаючись в одне ціле. Їхні сили об’єднувалися, створюючи невидимий щит навколо них. Нападники намагалися атакувати, але їхні удари зустрічалися з нездоланним опором. Вони розпадалися, зникали в темряві, як примари, що не могли витримати світла.

Битва тривала, і наші сили лише зміцнювалися. Кожен рух, кожен удар був точним і смертоносним. Коли останній нападник впав, розсипаючись у пил, ми стояли посеред цього підвалу, задихаючись від напруги.

— Це не кінець, — сказав Каре, дивлячись на нас. — Ми лише на початку шляху. Але тепер ми знаємо, що можемо подолати будь-яку перешкоду, якщо будемо разом.