Джон Мільтон - Утрачений рай, Джон Мільтон
- Жанр: Інше
- Автор: Джон Мільтон
Джон Мілтон (1608-1674) – англійський поет, прозаїк та політичний діяч, автор політичних памфлетів і релігійних трактатів. Батько Мілтона зробив усе, щоб дати синові якнайкращу освіту, завдяки чому Джон ще з дитинства познайомився з класичною грецькою і римською літературою, що, вочевидь, стало першою ланкою у довгому ланцюжку передумов, завдяки яким Джон Мілтон подарував світовій літературі свій шедевр – поему «Утрачений рай».
У шістнадцять років Мілтон вступає до престижного Кембриджською університету, а потім продовжує займатися самоосвітою в маєтку батька поблизу Лондона, після чого здійснює подорож Італією та Францією, де має можливість спілкуватися з тогочасними інтелектуалами та митцями, яких також приваблюють ці дві тогочасні культурні столиці. У той самий період Мілтон пише свої перші поеми «Веселий», «Задумливий», «Люсідас» та «Комос», позначені світлим ліричним настроєм першого періоду життя поета.
На початку 1652 року Мілтон цілковито осліп, але чудова пам’ять і неймовірна цілеспрямованість дали йому змогу продовжувати працювати. Саме в останній період життя, з 1660 по 1674 рік, Мілтон створює свій вершинний твір – поему «Утрачений рай», що посідає місце одного з найвидатніших і найвеличніших англомовних творів усіх часів.
Джон Мілтон (1608-1674) – англійський поет, прозаїк та політичний діяч, найвідомішим твором якого є епічна поема «Утрачений рай». В ній оповідається біблійна історія повстання Сатани проти Бога, його поразки і падіння з небес у пекло, після чого він вирішив помститися Богові, призвівши до гріхопадіння Його улюблених творінь – перших людей – і прирікши їх на вигнання із Раю.
Від часу першої публікації 1667 року поема «Утрачений рай» стала вершинним явищем світової поезії та справила величезний вплив на весь подальший розвиток класичної англомовної літератури – включно із Джеймсом Джойсом, чий знаменитий «Улісс» перегукується з «Утраченим раєм» за масштабами та амбіційністю задуму, коли сюжетна історія твору розгортається на тлі всезагальної історії буття із екскурсами в міфологію, етику, психологію, лірику, музику, архітектуру тощо.
Джон Мілтон присвятив сім років виснажливої праці написанню «Утраченого раю». Його український перекладач Олександр Жомнір присвятив 30 років свого життя створенню першого українського перекладу цього основоположного твору світового культурного пласту, що вважається одним із найвидатніших літературних творів, написаних англійською мовою.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ВСТУПНЕ СЛОВО ПЕРЕКЛАДАЧА
«Утрачений рай» – це музикально-поетичний образ могутньої особистости Джона Мілтона (1608 – 1674), письменника, який виріс у час першої англійської революції, віддано служив їй до останніх днів, глибоко переживав її тимчасове падіння, а що саме таке – не сумнівався. Уже на схилі віку, осліплий, хворий, відсторонений від громадських справ, він узагальнив свій небуденний досвід і роздуми поета, вченого, гуманістичного мислителя, пуританського полеміста, державного діяча, сім'янина й педагога в монументально-симфонічному творі. І ось уже триста літ «Утрачений рай» завойовує Джонові Мілтону найпочесніше друге місце в колі класиків англомовної поезії – так, принаймні, сприймають його найкультурніші читачі й критики, навіть ті, хто не прощав і досі не прощає непримиренного й непокаянного Мілтона – єретика і революціонера.
Для англомовних читачів, особливо в США, «Утрачений рай» Мілтона – це вершинне явище світової поезії. Справді: за розмахом та амбіційністю задуму, за глибиною та симфонічністю його поетичного втілення ця грандіозна поема ставить Мілтона поряд із Шекспіром і свого часу була надзвичайно популярною. У XVIII ст. тільки в Англії її видавали аж 99 разів! Відтак, в англомовних родинах, особливо в Новому Світі, «Утрачений рай» завжди був напохваті чи на видноті – поруч із Біблією. Як поет він другий після Шекспіра. Це там, де є Спенсер, Донн і Блейк; Бернс, Кітс і Шеллі; Байрон, Браунінг і Теннісон; Лонгфелло, Вітмен і Дікінсон; і наші сучасники Сендберг і Фрост; де віршована злободенність випромінює безпосереднє людське тепло. Дивно: поетичне світло Шекспіра й Мілтона навіть із трьохсотлітньої відстані не меркне у снопах та іскрах прожекторів, фар, ілюмінацій і феєрверків, а вплив Мілтона на англомовну літературу (вже не кажемо про вплив на неї Шекспіра[1]) найнесподіванішими зигзагами тягнеться од того ж Блейка, Кітса, Шеллі, Байрона та й більшости поіменованих поетів – до Томаса Гарді, Етель Войнич, Сомерсета Моема, Вільяма Голдінга, Роквелла Кента. Особливого впливу зазнав «батько» модерністського роману Джеймс Джойс. Його знаменитий «Улісс» випливає з «Утраченого раю» і перегукується з ним не тільки масштабністю задуму. Мілтон описує в «Утраченому раї» ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ – біблійних Адама і Єву – на тлі всезагальної історії Космосу, Землі і людей із екскурсами в міфологію, етику, психологію, лірику, музику, архітектуру, прикладні знання тощо. Джойс, не без пародійности описує УСІХ ЛЮДЕЙ, точніше, КОЖНУ ЛЮДИНУ в образах кількох пересічних дублінців з екскурсами в міфологію, історію, психологію, лірику, музику, політику, архітектуру тощо. Ще одна паралель, на жаль, сумна. І «Утрачений рай», і «Улісс» нині багатьом, навіть високочолим читачам, здаються важкими для освоєння і втрачають популярність. Бо ж неквапне роздумливе вчитування чи смакування не в’яжеться з похапливою метушнею теле-, радіо-, авто-, авіа- і т. п. комунікацій та втіх… Добре хоч Біблія (назверх проста і доступна) не втрачає читачів! Та ба! Її «простота» і «доступність» віддавна провокували єресі і (особливо нині) релігійне та моральне верхоглядство. Мілтонів «Утрачений рай» – хочеться вірити – втрачає читачів тимчасово, бо в переломні історичні епохи, як наша, до нього поверталися і вигравали на цьому. Принаймні Англія свого часу обійшлася (зреформувалася) без жахів Французької революції, і, аналогічно, США реформувалися і реформуються без голодоморів, ГУЛАГІВ та жахів комуно-фашизму. Не випадково, мабуть, у Східній Європі перед остаточним крахом комунізму майже водночас з’явилися нові переклади «Утраченого раю» болгарською, грузинською, польською й російською мовами. Але чому ж, на відміну від Шекспіра, Мілтон-поет менш відомий і зовсім не впливовий за межами англомовного світу?! Є дві основні причини. Перша: «Утрачений рай» зітканий з образів і посилань, почерпнутих переважно з античної, єврейської, грецької й римської міфологій та історії. Усе це не чуже, звичайно, й літературам інших народів, у тому числі й нашій. Згадаймо хоча б Шевченкові «подражанія» пророкам, «Царів», «Марію» й «Неофітів»; Франкового «Мойсея», «Страшний суд» і «Смерть Каїна»; Лесі Українки «В катакомбах», «На полі крові» й «Адвоката Мартіана»; Тичининську «Скорбну матір», «Сотворіння світу» і «Золотий гомін»; і недавню «Покару» Василя Симоненка. Та все ж англомовну літературу середземноморсько-близькосхідна антика пронизує куди глибше і входить в її поетичний актив.
Зрештою, нині вже й англомовний рядовий читач не сприймає величі «Утраченого раю» без допомоги приміток і пояснень. Вони, у більшому обсязі, потрібні читачеві неангломовному. Та це ще пів біди.
Важливішою причиною непопулярности «Утраченого раю» в перекладах є те, що в оригіналі це поезія найвищої проби – багатопланово асоціативна і музикальна не тільки оркестровками звуків, а й музичним плином і переплетенням понять образів, картин, епізодів, їх близьким і віддаленим передзвоном – коли все це в комплексі йде на читача не з однозначною прямолінійністю барабана (хоч є там і партії барабана і бронзових литавр), а, як уже мовилось, симфонічно виражає глибоко людяний пафос.
Таке важко відтворити іншою мовою, не впадаючи в наївно-безпорадний буквалізм, що нібито передає «все», а насправді лишає за порогом найголовніше – поезію. У Шекспіра нас хоч виручає розмаїтість характерів, ситуацій і діалогів, узагалі – сценічність. Але ж, до речі, і сам Шекспір не був популярним у східних слов’ян як лірик, доки не освоїли його сонетів у перекладах С. Маршака, В. Дубовки і Д. Паламарчука. Уже й не віриться, що свого часу навіть Максим Рильський міг сказати про Шекспірові сонети (не доступні йому в оригіналі), що це «смертельна нудота і мертвечина, їй-богу!»
Ця згадка, коли пропонується спроба показати українською мовою невідому досі поезію «Утраченого раю», не натякає на якісь особливі амбіції. Навпаки: хай вона буде заохотою для тих (а їх усе більшає), хто міг би сприйняти цю поезію в оригіналі, а відтак і перекласти, бо поки що йдеться лише про початки майже першої спроби перекладання українською мовою. Досі українською мовою уривки з «Утраченого раю», наскільки знаю, публікувалися двічі. Перед розгромом української інтелігенції в 1931 році «Хрестоматія з історії західних літератур» подала близько тисячі рядків у перекладі М. Хмарки, і ген через півстоліття часопис «Всесвіт» (1976, 3) дав із сотню рядків у перекладі М. Пилинського. Крім того, «Утрачений рай» – це аж ніяк не сонети: не знана вже поетична форма, не освоєне вже сонетне поетичне мовлення. Він – наскрізь унікальний. Способи прямого «навчання» чи наслідувань з цього твору закінчувалися невдачами і для англомовних письменників. Зате щедротна поетична проза «Утраченого раю» благотворно обрушується на англомовних читачів і, так би мовити, до глибин людських проймає їхні горді, люблячі й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.
