литовська казка - Три сестри, литовська казка

Жило собі три сестри. Наймолодша була не така розумна, як старші, то вони й кривдили її ще й дурненькою прозивали.

В найстаршої сестри був маленький синок.

Раз пішли старші сестри на річку прати і взяли з собою дитину купати. Прийшла до них дурненька та й каже:

– Сестрички, навіщо ви його так миєте-вимиваєте? Побачать лебеді, подумають, що їхня дитина, та й занесуть.

Сестри нічого дурненькій не відповіли. Викупали хлопчика – він такий білий-білісінький став, поклали на березі й почали собі прати.

А в цей час прилетіла відьма, обернулась лебедем і вкрала дитину.

– Де дитина?! Де дитина?! – загукали вони.

– Казала ж, не купайте так набіло,– озивається дурненька.– Коли ви прали, прилетіла відьма, обернулась лебедем і вхопила дитину.

– Піду я дитину шукати,– каже середульша сестра. Відрізала вона шмат сала, півпаляниці і рушила в дорогу. Прийшла вона в країну, де росте багато груш, яблунь, вишень – а там аж гілля вгинається від плодів.

– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,– просить груша.

– Ніколи! – відказала дівчина й мерщій далі.

Аж тут яблуня просить:

– Дівчинонько-голубонько, потруси з мене яблука, щоб легше було мені гілля тримати.

– Ніколи! – відказала сестра й подалася дал .

Іде, іде та й приходить до печі, а там повно пирогів.

– Дівчинонько-голубонько, витягни з мене пироги, щоб не пригоріли,– просить піч.

– Ніколи! – відрізала сестра й пішла собі далі.

Аж зустрічає вона рябу корову на пасовиську.

– Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,– просить корова.

– Ніколи! – відповіла вона і пішла далі.

Іде вона та й іде. Уже й темніти почало. Запримітила дівчина вогник і звернула туди. Незабаром підійшла до хатини, а в ній коло дверей піч стоїть. На печі муркоче великий смугастий кіт, на долівці лежить купа дров. У кутку, на ослоні, простяглася відьма, а біля неї дитина.'

Побачила відьма гостю й каже:

– Дочко, пошукай мені в голові. Як руками не хочеш, то візьми в кутку тріску.

Вибрала сестра тріску в кутку і стала відьмі в голові шукати.

– Корівко рябесенька, оборони мене од відьми!

– Не схотіла мене подоїти – не буду тебе й захищати,– відмовилася корова.

Прибігла втікачка до печі:

– Піченько, піченько, оборони мене од відьми!

– Не витягла пирогів – не буду тебе захищати, – відмовилася піч.

Прибігла втікачка до яблуні:

– Яблунько, яблунько, оборони мене од відьми!

– Не схотіла потрусити яблук – не буду тебе захищати, – відмовилася яблуня.

Прибігла втікачка до груші:

– Грушенько, грушенько, оборони мене од відьми!

– Не схотіла потрусити груш – не буду тебе захищати,– відмовилась і груша.

Наздогнала відьма втікачку й відняла дитину.

Вернулася сестра без дитини й про все розповіла рідним. Тут і дурненька подала голос:

– Коли б ви тільки дали мені сала й хліба, то я б принесла дитину.

Подумали сестри, подумали й сказали:

– Ну що ж, іди.

Дали сестри дурненькій шматок сала та півпаляниці і вирядили в дорогу.

Іде собі дурненька, іде, їсть сало з хлібом. Підходить до груші.

– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,– просить груша.

– Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені жити,– просить яблуня.

– Ой, які ж прегарні яблучка,– здивувалася дурненька. Потрусила дерево, замалим усіх яблук не позбивала. Набрала повний фартух яблук, іде собі, смакує.

Ось і піч недалеко.

– Дівчинонько-голубонько, витягни-з мене пироги, щоб не підгоріли,– просить її піч.

– О, які чудові пироги тут печуться! – здивувалася дівчина, заглянувши в піч,– Добре, пічечко, я зараз.

Вийняла пироги з печі й наклала собі повний фартух.

От стріла корову.

– Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,– просить корова.

– Добре, рябенька, видою, теплого молочка покуштую,– відповіла дурненька.

Подоїла вона корову, напилася молока та й рушила собі далі.

Іде вона та йде, от уже й темніти почало. Дісталась нарешті до хатинки, в якій відьма жила. Відьма розляглася на ослоні й дитину біля себе тримає. Побачила гостю та й каже:

Вибрала дурненька тріску і почала в голові відьми шукати. Відьма дрімала, дрімала та й заснула. Тоді нашкребла дівчина глини з долівки, заліпила відьмі очі, котові дала того сала, що не доїла, взяла дитину й ну тікати. Прокинулася відьма, зіскочила з ослона, але ніяк очей не може розплющити. Утямила, що очі глиною заліплені, та як заверещить:

– То це та нечиста сила, що була тут, очі мені заліпила! Котику-голубчику, порятуй мене!

– Ніколи, ніколи,– промуркотів кіт,– сало їм. Сало їм...

– Потім з’їси, котику! Мерщій до мене, глину з очей сколупай!

– Ніколи,– знову промуркотів кіт.– Сало їм! Тільки-но з’їм, тоді й сколупаю.

Мусила відьма чекати, поки кіт сало з’їсть. А коли кіт глину з її очей сколупав, відьма сіла верхи на рогача й погналася за дурненькою. Дівчина встигла мало не до корови добігти. Чує – аж відьма її вже доганяє. Прибігла вона до корови, благає:

– Корівонько рябесенька, оборони мене од відьми!

– Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,– каже корова. Стала вона на дорозі і ну відьму рогами колоти, не давати їй верхи на рогачі далі їхати.

Тим часом дурненька прибігла до печі:

– Пічечко, пічечко, оборони мене од відьми!

Прибігла дурненька до яблуні:

– Яблунько, яблунько, оборони .мене од відьми!

– Ти мене послухала, і я тобі допоможу,– відповідає яблуня і ну відьму гіллям бити, не пускати її далі їхати.

Прибігла дурненька до груші:

– Грушко, грушко, оборони мене од відьми!

– Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,– сказала груша і загородила відьмі дорогу, гіллям її відштовхує.

Відьма уже зовсім знесиліла, впала під грушею та й посиніла.

А дурненька здоровісіньку дитинку принесла щасливій матері.