естонська казка - Нікудишній коваль, естонська казка

Один чоловік послав свого сина на три роки до коваля вчитися ремесла.

Через деякий час прийшов батько поглянути, як син учиться, і застав його за тяжкою роботою. Розсердився старий і почав сваритися з ковалем:

– Я привів сюди свого сина не наймитувати, а вчитись і за це плачу тобі гроші!

– Ну, тоді хай дивиться, як треба усе робити,– відповів коваль,– а через три роки побачиш, чого він навчиться.

Поставив коваль для свого учня ліжко, і хлопець, лежачи, дивився, як коваль працює.

Минуло три роки. Прийшов батько забрати сина й питає:

– Чи навчився він тепер ремесла?

– Атож! – запевнив коваль.

– Ну, тоді годі тринькати гроші,– зрадів батько і пішов із сином додому. Скрізь він хвалився сином-ковалем.

Батьковому братові хотілося побачити, чого навчився племінник, і він попрохав його викувати дві сохи, пообіцявши за гарну роботу добре заплатити. Дядько дав заліза і спитав, скільки треба вугілля.

– Чотири пуди,– сказав майстровий.

Дядько витріщив очі і подумав: «Видно, добре його навчили!», та мовчки дав паливо.

До сніданку кував хлопець, але соха не виходила.

Прийшов дядько поглянути, що племінник викував. Побачивши, як той гамселить молотом, спитав:

– Скоро соха вийде?

– Вийде, але не соха,– відповів племінник,– коли хочете, зроблю вам добрячу косу.

– Та роби вже косу!

Вже й обід минув, а хлопець усе кував. Прийшов дядько поглянути, яка там коса, і побачив, що заліза вже мало, а коваль усе гепає по кувадлу.

– Де ж коса, чи вже готова? – спитав дядько.

– Ні, не вийде й коси. Але якщо хочете, зроблю хорошого ножа.

– Ну, то змайструй ножа!

Хлопець роздмухав міхом великий вогонь, розпік рештки заліза і заходився знову кувати.

Ввечері дядько знову завітав до кузні, але ніж так і не був готовий.

– Ніж не вийде,– сказав коваль,– та якщо хочете, я зроблю вам такий пшик, якого ви ще не бачили!

– То зроби хоч пшик, коли нічого іншого не вмієш,– погодився дядько.

Хлопець зібрав докупи решту залізяччя, кинув у воду – а вона пш-ш-шик!

– Ну як, хороший був пшик? – запитав племінник.

– Хвацько! – похвалив дядько.– А скільки ж тобі за роботу?

– Дайте мені п’ятдесят, це для вас небагато.

– Твоя правда, – мовив дядько, – п’ятдесят ти одержиш.

І всипав ковалику п’ятдесят різок.

Дізнався батько про «успіхи» сина та й віддав його знову до коваля вже по-справжньому вчитися ремесла.