таджицька казка - Гасан, таджицька казка

Жив собі один безжурний хлопець, звали його Гасаном. Удень працював, уночі відпочивав і радий був тому, що мав, а понад усе любив мандрувати.

Якось прибився Гасан до міста, мешканці якого дожилися до того, що самі собі ради не могли дати: никали зачучверілі, голодні.

Побачив Гасан, що з такими каші не звариш, пішов у ліс, нарубав дров, продав на базарі, а собі накупив м’яса, олії, рису, овочів, знайшов чиєсь покинуте дворище, заходився варити плов.

А падишах тієї країни дуже хотів знати, що думає й говорить про нього народ. Тому вбирався він часом в убогу одежину й ходив собі містом, дослухався, додивлявся. Того вечора бродив він вулицями й бачив, що з багатьох коминів не курить: більшість людей не те що гарячі страви, а й хліба не мали. І ось на околиці міста падишах загледів, що з одного занедбаного обійстя стелиться димок. Підійшов ближче й почув запах плову. Зайшов володар на подвір’я, а там якийсь юнак порядкує.

– Гей, хлопче, – озвався падишах, – я мандрую самотньо з далеких країв і бачу, що й ти самотній, то чи не прихистив би мене в своїй хатині?

– А чого ж, заходьте! – відказав Гасан.

Падишах примостився біля вогню. Невдовзі зварився плов, і обидва смачно поїли. А коли погамували голод, падишах спитав:

– Люди в цьому місті з хліба на воду перебиваються, а ти он скільки плову наварив, та ще й з м’ясом. Либонь, маєш якийсь добрий заробок?

– Чули, дядьку, як люди кажуть: «їж виноград і не питай про сад». Тож пригощайтеся пловом, а все інше нехай вас не турбує,– одказав Гасан.

Хлопець згорнув скатертину, узяв дутор і заспівав пісню.

А падишах слухав та й думав:

«Хто ж цей юнак? Ремісник? Ні, на ремісника він не схожий. На купця – теж. Видно, злодій або розбійник. Як довідаюся, що справді так, запроторю його до в’язниці». Тож коли хлопець перестав співати, узявся розпитувати його, хто він такий та що робить.

– Багато ви хочете знати! – відказав на те Гасан.– Я не ремісник і не купець, не злодій і не розбійник, а звичайний трудівник. Цілий день носив на базар дрова, а на зароблені гроші накупив оцього добра.

Падишах не повірив йому й наступного дня подався на базар. Дивиться – Гасан справді продає дрова.

Повернувся володар до свого палацу й звелів, аби заборонили торгувати дровами. Покликачі ходили містом і вигукували:

– Слухайте веління падишаха! Віднині всім забороняється торгувати дровами. Кожен, хто порушить цей указ, сяде до в’язниці!

– Заходьте, гостем будете,– підвівся йому назустріч Гасан. Він саме скінчив варити вечерю. Коли обидва смачно попоїли, володар і каже:

– Я чув, що падишах заборонив торгувати дровами, тож думав, не маючи як заробити грошей, сидітимеш голодний.

– Хай йому трясця, тому падишахові, як він і дрова заборонив продавати. Я весь світ обходив, а такого дурноверхого правителя ще не стрівав. Та мені що з того? Раз він заборонив продавати дрова, я продавав траву.

– А як заборонить продавати й траву, що тоді робитимеш? – запитав падишах.

– Що робитиму? Піду нароблю віників і продаватиму віники.

– А як падишах і віники продавати заборонить; тоді що?

– Ще щось придумаю. Не вмирати ж з голоду. Ви якийсь чудний чоловік, навіщо вам усе те знати?

Гасан узяв свого дутора й заспівав:

Хліб, що ти в поті чола заробив,

Дорожчий, далебі, за царські скарби.

«Ось зіб’ю пиху цьому зухвальцеві, побачу, якої він тоді заспіває»,– подумав падишах і пішов геть. А вранці звелів своїм вартівникам схопити юнака й поставити на чатах, нехай стоїть непорушно цілими днями під брамою.

Вартівники вмить виконали наказ. Цілий день чатував Гасан з мечем при боці біля брами падишахового палацу.

«Ану, погляну, що він тепер поробляє!» – подумав володар і ввечері подався до Гасанової оселі. Приходить, а хлопець, як завжди, радий та веселий варить плов.

– Заходьте, якраз на вечерю поспіли,– мовив той, побачивши гостя.

Попоїли. Плов був ще смачніший, ніж учора.

– А скажи-но, як ти сьогодні заробив грошей? – спитав володар.

– І не питайте, – відказав Гасан. – Схопили мене падишахові вартівники, дали меча й звеліли чатувати біля брами. То я, тільки-но звільнився, продав того меча, а собі витесав дерев’яного й сховав у піхви. Накупив усього, ще й гроші лишилися.

– А якщо падишах прикличе тебе до себе й звелить відсікти голову якомусь порушникові порядків у державі, що тоді? Ти про це подумав?

– Як чоловік тільки й думатиме, що з ним буде, йому голова опухне. Послухайте, як мудрі люди кажуть:

Хоробрим, розумним, завзятим, метким

Найбільший тягар не здається тяжким.

Пішов падишах мовчки, а другого дня звелів привести до палацу одного в’язня, прикликав Гасана й каже йому:

– Оцей чоловік учинив великий злочин, і ми засудили його до страти. Якщо одним ударом меча не втнеш йому голови, кати відсічуть тобі голову.

– Гаразд! Наказ падишаха – закон для його підлеглих! – промовив Гасан, видобув з піхов свого дерев’яного меча й так уперіщив ним того в’язня по шиї, що меч розлетівся на друзки.

– О царю світу, о володарю наймилосердніший,– звернувся Гасан до падишаха,– недарма сказано: «Якщо людина безвинна, то й катівський меч перетвориться на палицю». Цей чоловік не винен, і мій меч став дерев’яним.

Царедворці аж роти пороззявляли, а володар тільки всміхнувся й змушений був звільнити в’язня.

Подивувався падишах Гасановій тямковитості й дав йому спокій.

* Дутор – двострунний щипковий музичний інструмент, поширений у таджиків, туркменів, узбеків, уйгурів.