туркменська казка - Шахзаде та його лошатко, туркменська казка

Був собі падишах, що мав двох жінок. Від старшої жінки у нього був син, а від молодшої дітей не було.

Аж це якогось дня старша жінка померла, а її син ріс, ріс, і сповнилося йому дев'ять років. Падишах і посилає сина пасти коней край берега моря. Пасе хлопець табун, коли це з моря вискочив морський кінь і побіг до табуна. Через кілька місяців в однієї кобили знайшлося невимовної краси лошатко.

Та ось падишах надумав віддати сина до школи. Ото він і каже:

– Я хочу послати тебе до школи. А за те, що ти пас табун, дарую тобі лоша. Вибирай, яке тобі заманеться.

Хлопчик і вибрав те гарне лошатко.

– Та воно ж маленьке, це лоша, вибери, синку, краще,– сказав падишах.

– Хай собі й маленьке,– відповідає хлопчик,– аби мені було до вподоби.

От забрав шахзаде своє лоша та й іде з батьком додому. А вдома молодша дружина теж народила сина. Зрадів падишах і влаштував свято на сім днів та ночей.

Скоро став шахзаде ходити до мулли в школу. А повертаючись додому, щодня витирав своєю хусточкою храп лошаті. Ото якось прийшов хлопчик зі школи, заглянув до лошати, а воно стоїть і плаче.

Шахзаде й питає:

– Чому ти плачеш?

– Твоя мачуха напекла тобі млинчиків з отрутою. Не їж їх,– одказує лошатко.

Зайшов хлопчик у юрту й каже:

– Мамо, дай мені перепічки, я так їсти хочу.

– Я напекла млинчиків, бери їж,– відповіла мачуха.

– Ні, мамо, я хочу перепічки,– сказав шахзаде, взяв шматок та й почав їсти.

Ото пішов уранці шахзаде до мулли, а мачуха й давай розпитувати знахарку, як би його нерідного сина зі світу згубити.

Чаклунка й відповідає:

– Поклади на те місце, де спиш, очерету, зверху накрий його ліжником, потім знову очерету й накрий ковдрою. Лягай спати, а вночі покрутися-повертися, очерет зашарудить, а ти й промов: «Ой, мої кісточки!» Падишах запитає: «Чим тобі допомогти?» А ти й пошли його до мене.

Зробила падишахова жінка, як радила знахарка. А тоді як зойкне вночі: «Ой, мої кісточки!» – падишах і питає:

– Що тобі, жінко? Чим тобі допомогти?

А та й посилає падишаха до баби.

Прийшов падишах до старої, розповів їй, що занедужала дружина, та й питає, чи немає таких ліків, щоб зарадити лихові.

– О падишах, ліки проти хвороби твоєї жінки – серце лошати з чорним язиком,– відповіла стара.

Іде падишах до жінки та й каже:

– Де ж нам узяти лоша з чорним язиком?

– Не знаю,– відповідає та.– Правда, стоїть он біля порога лоша твого сина, може, то й воно. А ні, то шукай у табуні.

Подивився падишах на язик синового лошати, а він і справді чорний. Ото й каже:

– Таки чорний язик у лошати мого сина. Ось нехай прийде, та запитаймо його. Якщо син погодиться, то зробимо з серця лошати ліки.

Повернувся шахзаде зі школи, підійшов до лошати, а воно ще дужче плаче.

– Що сталося? – питає хлопчик.

– Твоя здорова й брехлива мачуха каже, що їй на ліки потрібне моє серце. Зараз твій батько попросить у тебе дозволу зарізати мене. Ти погоджуйся, але завтра, коли мене схоплять за вуздечку, я заіржу вперше. Коли ж мене повалять на землю і зв'яжуть, я заіржу вдруге. Коли ж до горла мені приставлять ніж, я заіржу востаннє. Отоді рятуй мене, бо я загину.

Заходить хлопчик у юрту, а батько й питає, чи не можна зарізати лошатко. Хлопчик погодився.

Уранці пішов він до мулли. Коли чує – заіржало його лошатко перший раз. Шахзаде й каже:

– Мулло, пусти мене додому!

А той не пускає. Ось заіржало лошатко вдруге. Хлопчик знову проситься:

– Пусти мене, мулло!

Не пускає мулла. Тоді шахзаде відштовхнув його та й ну втікати. Прибіг, а лошатко ще живе. Ото хлопчик і каже:

– Тату, поки моє лошатко ще живе, дозволь я осідлаю його та побачу, який з нього кінь був би.

– Атож, синку,– каже падишах.– Лошатко твоє, покатайся. А ми ще встигнемо!

Осідлав хлопчик свого лошачка, надяг свою зброю і проїхався перед дверима юрти.

– Чи ж гарний, тату, з мене вершник на цьому жеребчикові? – запитав син.

– Дуже гарний, синку, тільки злазь уже! – відповів падишах.

– А коли так, то добре ж,– промовив шахзаде і вдарив жеребчика нагаєм. А той так і полинув, мов птах, до неба.

Прибув шахзаде до іншого міста та й оселився там.