Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка 📚 - Українською

туркменська казка - Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка

53
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Про сина падишаха та сина візира" автора туркменська казка. Жанр книги: Книги для дітей.
Книга «Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка» була написана автором - туркменська казка. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Було таке чи й не було, а був собі давно один падишах, а в нього візир. І мали вони по синові. Ото й віддали якось своїх синів у науку до мулли. Удень мулла навчав хлопчаків, а на ніч одводив у печеру, а вхід у неї завалював каменем. Додому ж хлоп'ят мулла ніколи не пускав.

От якось і намовляє син падишаха свого товариша:

– Давай, тільки-но мулла стане до намазу, схопимо його та й зажадаємо, щоб відпустив нас додому.

Так і вчинили.

Що робити, пообіцяв мулла, що відпустить їх, і, закінчивши намаз, справді відпустив своїх учнів. От прийшли вони додому, син падишаха й каже батькові:

– Тату, дайте мені ключі від усіх кімнат нашого палацу, я подивлюся, що в них є.

Кімнат було сто, але падишах дав синові дев'яносто дев'ять ключів, а одного заховав.

– Тату,– сказав хлопець,– дайте мені й той ключ, що лишився.

– Там, синку, крім дрібниць, немає нічого.

– Байдуже, тату. Я все-таки хочу поглянути.

Як почав син просити, не витримав батько та й дав ключ. Відчинив юнак ту кімнату й побачив портрет дівчини. І як тільки побачив його, так і знепритомнів. Коли ж опритомнів, запитав батька:

– Тату, хто ця дівчина? Ти тільки поглянь, яка вона вродлива! Якщо вона не стане моєю, краще мені не жити на світі!

– Синку,– відказав батько,– я й сам хотів здобути цю дівчину, але тільки занапастив своїх воїнів та й годі.

– Коли так,– сказав юнак,– то відпусти мене.

– Гаразд, іди,– відповів падишах.

Наповнили син падишаха й син візира свої хурджини золотом, осідлали коней та й поїхали шукати прекрасну дівчину.

– Чи є у вашого падишаха красуня дочка?

– Авжеж, є,– одказує майстер.

– А можна її побачити? – питають товариші.

– Побачити можна,– відповів майстер,– але для цього треба багато золота. Я зроблю з нього кеїка, а коли дівки-служниці прийдуть по воду, ви сядете на кеїка верхи й поїдете. Ось тоді й зможете побачити доньку падишаха.

– Гаразд,– погодились юнаки й віддали майстрові все своє золото.

Зробив майстер золотого кеїка, а вранці посадив на нього сина падишаха й сина візира та й пустив його. Прискакали юнаки до того місця, де дівки набирали воду. Прийшли ті до води, побачили кеїка та так і простояли півдня. Нарешті одна з них згадала, що вони ж вийшли воду брати, і каже:

– Ой, дівчата, ходімо хутко, бо сваритиме нас наша пані.

Набрали води та й пішли. А донька падишаха вже стояла гнівна й сердита.

– Де це ви були досі? – закричала вона і стала бити невільниць.

Одна дівчина не витримала й сказала:

– Пані, якщо ти пробачиш нам, то ми тобі щось розповімо.

– Гаразд.

Тоді дівчина-невільниця й розказала:

– Ми бачили золотого кеїка, він не дихає, а плигає, мов живий. До зірок підстрибує!

– А куди ж він утік? – запитала донька падишаха.

– У двір майстра,– відповіли служниці.

– Ідіть же до того майстра й скажіть йому, що ваша пані просить дати їй золотого кеїка.

– Підемо,–і дівки відразу пішли до майстра.

А син падишаха заліз тим часом усередину золотого кеїка. От майстер і каже дівчатам:

– Добре годуйте мого кеїка, напувайте чистою водою, а на ніч ставте в чисте місце.

– Гаразд,– відповіли дівки та й забрали кеїка.

Привели додому та й розважаються з ним. Кеїк плигає високо-високо, до зірок. Аж до вечора гралися дівки, а ввечері, перед сном, поставили перед кеїком миску з їжею. Син падишаха тихенько виліз і виїв усе з миски. Потім підійшов до доньки падишаха, засвітив в узголів'ї по світильнику й поцілував її в щоку. Дівчина так і не прокинулась. А юнак знову заліз у кеїк.

Уранці встала донька падишаха, вмилася, взяла люстерко, глянула на своє обличчя і побачила на щоці плямку. Покликала служниць та й сварить їх:

– Кажіть, хто приходив сюди вночі?

А ті й відповідають:

– Нікого не було, пані. Це ми раніше спали, а тепер і очей не заплющили, щоб, бува, не вкрали кеїка. Коли б щось сталося, то, напевне, з кеїком.

Тоді донька падишаха сказала:

– Ідіть і перекажіть майстрові, що кеїк і на цю ніч залишиться у нас.

Пішли дівки до майстра й кажуть:

– Пані бажає, щоб кеїк і на цю ніч залишився у нас.

– Гаразд,– відповів майстер,– тільки не мучте його і давайте пити.

Запевнили дівки майстра, що чинитимусь усе, як він велить. Прийшли додому і знову розважалися з ним до вечора. А пізнього вечора прив'язали його на тому самому місці, де він ночував.

А донька падишаха лягла й прикинулася, наче заснула. Виліз юнак із кеїка, повечеряв і підійшов до дівчини. Переставив світильники – той, що стояв в узголів'ї, поставив у ноги, а той, що був у ногах, поставив в узголів'ї. Потім хотів поцілувати дівчину в чоло, але вона вдала, ніби щойно прокинулася, й, обнявши юнака, сказала:

– Той, кого я шукала в небі, по землі ходить! Але запізнився ти вже, юначе.

– Чому? – запитав юнак.

І дівчина розповіла:

– Мій батько хоч і падишах, та є ще дужчий за нього падишах. Мій батько боїться його і обіцяв віддати мене за жінку його синові. Не сьогодні-завтра мене мають відвезти. Тому я й сказала, що ти запізнився.

Юнак скрушно зітхнув, а дівчина запитала:

– Є,– відповів юнак.

– Тоді,– сказала дівчина,– коли по мене пришлють кеджебе, ви сховайтеся в гробниці моєї матері. Коли кеджебе підвезуть до кладовища, я скажу, що хочу поклонитися могилі матері, вийду з кеджебе й зайду в гробницю. Там ми переодягнемо твого товариша в мій одяг, і хай він собі їде в кеджебе.

Після того, як вони домовилися, юнак знову заліз у кеїка.

Наступного дня привезли кеджебе. Тоді юнак із своїм товаришем, сином візира, поїхали до гробниці матері прекрасної дівчини.

Дівчата, які приїхали забрати наречену, рушили з прекрасною донькою падишаха в путь, але дорогою, біля гробниці матері, дівчина сказала:

– Зупиніть верблюдів, я провідаю могилу матері.

– Гаразд,–відповіли їй супровідниці й зупинили верблюдів.

Донька падишаха пішла в гробницю. Тут в її одяг переодягли сина візира, і, коли той сів у кеджебе, караван поїхав далі.

Прибув караван додому, і того ж вечора син падишаха цієї країни прийшов до нареченої. А «наречена» йому й каже:

– Який же ти дурний, хлопче! У мене на батьківщині, коли прибуває наречена, з поваги до неї дві-три ночі з нареченою проводить дівчина.

– То й добре,– одказав жених,– я покличу свою сестру.

Він покликав свою сестру, і та прийшла. Тут син візира й каже:

– Та й дурні ж у вас люди, дівчино! Ось у нас, коли прибуває наречена, то цілу ніч або й дві влаштовують перегони на конях. А у вас не так.

– То я приведу коней мого батька,– сказала дівчина,– та й поїдемо.

– Приводь,– сказав син візира, переодягнений в одяг нареченої.

Сіли вони на коней та й помчали.

А падишах, батько дівчини, побачивши, що немає ні нареченої, ні його доньки, вигукнув:

– Це ж мою доньку вкрали!

Та й повів військо на країну ні в чому не винного сусіда падишаха.

Тут донька падишаха, яку вкрав син візира, й каже:

– Який жорстокий мій батько! Це йому так не минеться!

І вона помчала до війська, яке відразу ж відступило.

А здивований падишах, на якого нападали, вигукнув:

– Люди, що це за історія така неймовірна? Чому відходить військо?

Тоді йому розповіли:

– Звідкись прискакало кілька вершників, вони вбили жорстокого падишаха, а його військо повернуло назад.

Здивувався падишах мирної країни і сказав:

– Покличте ж сюди цих людей.

І коли син візира розповів йому всю історію від початку до кінця, падишах влаштував свято на сім днів і ночей.

* Намаз – молитва мусульман.

* Кеїк – золотий козлик.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про сина падишаха та сина візира, туркменська казка"