таджицька казка - Лисиця й горлиця, таджицька казка

Жила собі горлиця, вимостила на дереві гніздо й вивела двійко пташенят. Дізналася про те лисиця, прийшла під дерево й каже:

– Горлице, ану поскидай мені своїх пташат, бо як не поскидаєш, дістану до гнізда, з’їм і їх, і тебе.

Злякалася горлиця, поскидала пташенят. Лисиця з’їла й нагадала, що прийде й по другий вивід.

Минув якийсь час, знову навела горлиця пташенят Ростуть вони, а матінка тужить, бо скоро має з’явитися лисиця. Якось ридає вона гірко над своїми дітками, коли це летить гайворон та й питає:

– Чого це ти, горличко, так побиваєшся?

– Як же мені не побиватися, коли ось-ось має прийти лисиця по моїх діток. Вона вже раз приходила, хотіла на дерево залізти, мене й моїх первісточків з’їсти, сказала: «Поскидай мені своїх пташат, бо як не поскидаєш, з’їм і їх, і тебе». Узяв мене страх, я й поскидала.

– Ох ти ж і страхополох,– мовить гайворон.– Та лисиця ж не вміє по деревах лазити. Ось послухай мене. Коли вона прийде знову й схоче з’їсти твоїх пташат, ти їй скажи: «З’їж мій послід». А як спита, хто тебе цьому навчив, скажеш: «Дід гайворон». А далі я вже сам дам їй раду.

Так воно й сталося. Прибігла лисиця та ну погрожувати, що пташок поїсть. А горлиця їй:

– З’їж мій послід!

А хто це тебе такому навчив? – сторопіла лисиця.

– Дід гайворон, одказала горлиця.

– Ну, начувайся, гайвороне,– вискнула спересердя лисиця й почвалала шукати іншого наїдку.

Аж ось і гайворон летить. Побачила його лисиця, впала серед дороги, наче здохла. А гайворон сів на неї й заходився дзьобати. Лисиця прицілилась і впіймала гайворона.

Радіє руда, моститься їсти, а гайворон і каже:

– Та й макоцвітна ти, лисице. Який у мене смак, коли я з самих кісток та пір’я. Кинь краще мене в ущелину: доки летітиму, пір’я об каміння обдереться, кістки потовчуться, тоді цілком і ковтнеш.

Поміркувала лисиця й пошпурила гайворона в урвище.

А той опустився на крилах униз і розпростерся, наче вбився.

– О, вже готовий,– облизнулась лисиця.

Заметушилася край ущелини, та злізти вниз ніяк, скелі стрімкі. Тоді вона заплющила очі й шугнула сторч головою.

Побачив гайворон, що лисиця, вбилася, злітав погукав горлицю й показав їй переможену розбійницю. Горлиця щиро дякувала гайворонові за порятунок і вже в щасті й радощах плекала своїх діток.

Тому й кажуть, що злобителя самого лихо поб’є, а добродійному все добре діятиметься.