ескімоська казка - Шаман і мисливець, ескімоська казка

В одному селищі жив шаман. Дуже багатий був. Навіть не знав, чого йому ще треба. Усього мав доволі. А найбільше було в шамана злості. Доньку мав найвродливішу. Багато хоробрих мисливців через неї загинуло. Ніхто на ній женитися не міг, бо ніхто не міг зробити того, що вимагав батько.

Коли вже зовсім не стало женихів у дівчини, прийшов один дужий мисливець з іншого селища. Зайшов до шамана в ярангу та й каже:

– Віддай мені доньку за жінку. Я найкращий мисливець. У мене їй добре буде.

Шаман запитав:

– З чого це видно? Риба теж каже, що краще за всіх співає. Тільки ніхто її не чув. Доведи.

– Що я повинен зробити?

– У морі є нерпа. Наче місяць її шкура. Світло від неї довкола. Убий ту нерпу і принеси мені. Тоді я віддам тобі доньку.

Пішов мисливець у море на великій байдарі. Сам пішов. Довго шукав ту нерпу. А її ніде не видно. Уже подумав, що обдурив його шаман. Раптом побачив – далеко в морі вогонь горить. Наче місяць у воду впав. Підплив він до того місця ближче – побачив нерпу. Це від неї таке світло йшло. Не помітила нерпа мисливця. Саме відпочивала, не сподівалася, що в ті місця хтось прийде.

Розмахнувся мисливець. Кинув великого гарпуна. Закричала нерпа...

Притягнув мисливець нерпу шаманові. Усі люди на березі зібралися – на нерпу прийшли подивитися. Прийшов і шаман. Зрадів, що таку нерпу одержав, а сам думає, що б його ще від мисливця за доньку зажадати. От він і каже:

– Хороший ти мисливець. Гарну нерпу вбив. Тільки моя донька найвродливіша серед дівчат, а нерпа є ще краща. Золота, як сонце, гаряча, як вогонь. Добудь її, тоді й женись.

Нічого не сказав мисливець. Знову поліз у байдару і вийшов у море. Заплив ще далі, ніж тоді, коли шукав першу нерпу. Раптом йому жарко стало. Наче сонце над морем зійшло. Від яскравого світла очима не можна дивитися. Намочив він водою обличчя, руки й тіло, щоб не палило їх. Потім заплющив очі. Так і рушив уперед. У найжаркіше місце кинув гарпуна. І враз зробилося йому холодно. Розплющив очі – не видно нічого. Темно. Потім щось потягнуло його байдару під воду. Тоді він набрав повні легені повітря і пірнув разом з байдарою. Протягла його нерпа під водою і знову виринула. Не втопився мисливець. І цю нерпу вполював. І її у се-лище до шамана приволік.

Що тут робитимеш! Довелося шаманові віддати мисливцеві доньку за жінку. Лютує шаман. Йому здається, що міг би й більше взяти за доньку.

Минув якийсь час. Шаман покликав мисливця та й каже:

– Ти вже одружений. У тебе найвродливіша жінка. Не личить їй на таких оленях їздити. Іди в череду пастухом і виведи таких самих місячних і сонячних оленів, як ті нерпи.

Розсердився мисливець:

– Я не пастух, а мисливець. Не можу оленів виводити.

Тоді схопив його шаман і посадив у яму, в якій зберігають м’ясо. Ще й великим каменем причавив.

Сидить мисливець у ямі і думає, що ж його зробити.

Коли всі поснули, до нього прийшла жінка, шаманова донька. Відсунула камінь, випустила чоловіка. Потім сказала:

Зараз іди он за ту сопку. Там побачиш велику череду. Пастухові скажеш: «Мене Місяцева дочка прислала. Веліла забрати свого оленя». Він дасть тобі місячного оленя. Тоді перейди ще одну сопку. Там другу череду побачиш. Скажи тому пастухові, що Сонцева донька послала тебе по свого оленя. Він оддасть тобі сонячного оленя. Після того не гаючись іди з цими оленями сюди,

бо якщо пастухи дізнаються, що ти їх обдурив,– уб’ють. Ті олені – брат і сестра. їх давно розлучили. Вони дуже зрадіють, що знову будуть разом. Допоможуть тобі.

Одягнувся мисливець у новий одяг. Пішов туди, куди звеліла жінка. Зробив усе, як вона казала. Узяв обох оленів і подався з ними додому.

Мчить мисливець тундрою. Праворуч од нього світло Місяця, ліворуч од нього світло Сонця. Права рука мисливця змерзла від місячного оленя, а лівій руці гаряче від сонячного.

Раптом чує – женуться за ним. Тоді сонячний олень сказав:

– Тримайся за наші роги. Ми вітром полетимо. Не наздоженуть.

Схопився мисливець за роги оленів, і ті помчали.

Як вони бігли – невідомо, бо ніхто не встиг побачити.

Примчали до шаманової яранги. Вийшов він. Не знає, на якого оленя раніше дивитися,– такі гарні були. А мисливець з дружиною до своєї яранги пішли.

Минув іще рік. Набридли шаманові олені. Покликав він мисливця. Знову каже йому:

– Вполюй мені моржа, в якого ікла завбільшки з велику ярангу. Не роздобудеш такого моржа – уб’ю тебе.

Що тут робити! Попрощався мисливець із жінкою.

– Дарма,– сказав,– Уполюю йому такого моржа.

Тільки від цього гірше буде.

Пішов він у море. Довго не повертався. Де був – невідомо. Скільки був – невідомо. Усі думали, що загинув. Тільки шаманова донька ждала чоловіка. Нарешті, він повернувся. Моржа приволік такого, що ледве в селищі помістився. Кожне ікло того моржа було завбільшки з велику ярангу.

Шаман, коли побачив таке диво, аж підстрибнув на радощах. Сказав:

– Коли вже ти добув такого моржа, знайди різьбяра, який би на моржевому іклі вирізьбив таке, чого і я не знаю.

Засміявся мисливець:

– Це неважка справа. Я сам вирізьблю.

А як закінчив роботу, показав шаманові.

Подивився шаман. Усе було на цьому іклі. Усе він зрозумів. Тільки останнього малюнка не зрозумів шаман. Тоді він спитав:

– А це що?

– Це кит. Є такий морський звір.

– А це що?

– Приведи мені цього кита.

Подумав мисливець і згодився.

Приволік кита мисливець у селище. Здивувалися люди. Ніколи в тому селищі кита не бачили.

Шаман подивився і сказав:

– Тепер зроби з нього те, що намалював. Тільки спершу розкажи, що будеш робити.

Мисливець відповів:

– Усіх нагодую. Збудую ярангу, зроблю нарти, приманку для звірів зроблю.

Від жадібності шаманові аж дух перехопило, слова вимовити не може. Тільки рукою махнув: мовляв, роби, що сказав.

Розібрав мисливець кита. З ребер ярангу і нарти зробив, усіх людей у селищі нагодував, ще й про запас яму м’яса наклав. Почали з тундри звірі до тієї ями приходити. Звірі приходять, а мисливець б’є їх. Багато набив.

Потім прийшов до шамана і сказав:

– Бач, скільки я добув з одного кита. Не простий то кит. Хто такого кита здобуде, той найбагатшим стане. Найбільшу силу шаманську матиме. Там зостався ще один такий кит. Досить його тільки побачити, як одразу всі духи підкоряться. Дізнався я, що він зараз спить. Хочу піти подивитись на нього. Хочу стати головним шаманом.

Аж затремтів шаман од заздрощів. Навіть курити перестав. Думає, як би обдурити мисливця. Як самому на того кита подивитися. Потім спитав:

– А далеко той кит?

Мисливець прикинувся простачком. Сказав шаманові:

– Зовсім близько. Треба тільки сісти на байдару без весел. Потім відштовхнутися від берега і сказати байдарі: «Неси мене до головного кита». Після того треба бити в бубон, співати тих шаманських пісень, які співають, ідучи на полювання. Байдара сама понесе до того кита. А коли подивишся на кита, враз дужим станеш. Тоді духи самі принесуть здобич у ярангу.

Мисливець подумав трохи і сказав:

– Я, мабуть, спершу відпочину, а тоді вже піду в море.

«Хай іде,– зрадів шаман,– поки він спатиме, візьму його байдару, сам поїду того кита дивитися. Головним шаманом стану. Усі будуть мене боятися».

Так і зробив. Мисливець пішов до себе, а шаман забрав його байдару, подався на ній у море без весел. Там почав співати своїх шаманських пісень. Підхопили байдару хвилі і понесли в море. Співає шаман і думає, що байдара несе його до головного кита. Далеко заплив. Уже не повернеться назад.

А мисливець з дружиною добре зажили без нього.

І людям у селищі стало краще без шамана.