казахська казка - Тулпар, казахська казка

Жив на світі рудий мулла. Найняв він працівника на ім’я Отежан і сказав йому:

– Працюй, Отежане, старанно, не лінуйся. Настане час розрахунку, і я щедро обдарую тебе. А поки що не питай мене про гроші, але пам’ятай, що слово мулли твердіше від каменя!

Цілий рік працював Отежан на муллу від зорі до зорі, не знаючи відпочинку. Настав день розрахунку. Запросив мулла працівника до юрти і сказав йому:

– Я задоволений тобою, Отежане. Думаю, що й ти не будеш на мене ображатися. Хай тобі щастить!

І мулла поклав на долоню Отежана диняче зернятко.

– Хазяїне! – сказав Отежан.– Ти, напевно, жартуєш? Я працював у тебе цілий рік!...

– Ото пуста голова! – розгнівався мулла. – Невже тобі мало? Ти посадиш це зернятко, а восени воно дасть плід. Від плоду ти матимеш сто зерняток і весною посадиш їх. До осені у тебе буде сто плодів, і в кожному з них сто зерняток... Через десять років ти станеш першим багачем у ханстві!

Хто з’їсть дерево, той переспорить муллу! Зціпивши зуби, Отежан узяв диняче зернятко й вийшов з юрти.

Того ж дня він посадив зернятко і почав дбайливо доглядати його. Через кілька місяців виросла велика духмяна диня. Коли вона достигла, Отежан зрізав її і поніс продавати.

Зустрів бая.

– Куди йдеш?

– На базар! – відповів Отежан.

– А що несеш?

«Напевно, бай збожеволів,– таке питає! – подумав Отежан.– Спробую продати йому». І сказав він баєві:

– У мого батька є крилатий кінь – тулпар. Він зніс оце яєчко. Скоро з нього має вилупитися стригунець. От я і несу яйце на базар продавати.

Бай відразу пожвавився:

– Продай мені!

– Купляй, якщо вистачить грошей.

– А за скільки ти віддаси?

Бай зрадів і швиденько відрахував гроші. Отежан віддав диню й сказав на прощання:

– Будь обережний! Гляди не впусти.

Бай обережно загорнув диню й пішов додому. Довелося йому підніматися на гору. Дійшов він до перевалу, а тут спіткнувся і впустив диню. Покотилася вона з гори, вдарилась об кущ таволги і розлетілася на друзки.

А під кущем спав заєць. Злякався він до смерті, вискочив і чкурнув щодуху.

Бай вирішив, що з яйця вилупився стригунець, і закричав:

– Тулпар! Тулпар! Зачекай!

Підтикав бай поли халата й побіг з гори за зайцем. Але що голосніше він кричав, то швидше тікав заєць. Нарешті довговухий зовсім з очей зник.

Повернувся бай додому, розповів про все дружині. Почала його дружина лаяти.

– Ех ти, роззява! Не зміг спіймати тулпарчика. Я б на ньому красувалася на диво всьому аулу.

Тут бай схопив палицю і давай гамселити дружину:

– Я тебе покрасуюся! Воно ж іще маленьке...

А тоді згадав, що тулпар утік, засумував і ліг спати.

Цілу ніч бай вертівся в ліжку, ранком узяв уздечку й пішов на пошуки тулпарчика.

Тим часом Отежан повернувся додому і теж розповів дружині про свою торгівлю з баєм. Дружина поділилася з сусідкою. А коли дві жінки знають, то знає весь аул. Незабаром дізнався про це і рудий мулла.

Запросив він до себе Отежана й сказав:

– Я радий, що тобі поталанило виручити за диню п’ятдесят золотих. Але чому ти до цього часу не приніс мені моєї частки?

– Хазяїне! – здивувався Отежан.– Я не розумію, про що ти говориш. Ти ж власною рукою віддав мені диняче зернятко.

– Справді, – згодився мулла, – я віддав тобі диняче зернятко, але я не давав тобі землю, на якій ти виростив диню. За землю ти повинен заплатити мені двадцять золотих.

Хто з’їсть дерево, той переспорить муллу. Кинув Отежан двадцять золотих і сказав:

Вийшов Отежан з юрти і побачив перед собою бая, якому продав диню.

– Серденько моє! – закричав бай. – Я тебе кругом шукаю! Трапилося велике нещастя. Я впустив яйце тулпара.

Втік мій тулпар! Ти не знаєш, де мені його шукати.

– Аякже, знаю, – відповів Отежан. – Твій тулпар сидить у цій юрті. Тільки ти його не впізнаєш. Він відпустив собі довгу бороду і нарядився в білу чалму.

Бай улетів у юрту і побачив муллу, що рачки збирав золоті монети.

– Так ось де ти сховався від мене, проклятий тулпаре! – закричав бай. – А я тебе кругом шукаю... Тепер ти від мене не втечеш!

Бай накинув уздечку на голову мулли і потягнув його з юрти. Мулла завив диким голосом і почав упиратися. Бай розгнівався й огрів його палицею. Завертівся мулла навколо бая і вирішив, що це по його душу прийшов шайтан, як і напророчив Отежан.

– Тулпар! Тулпар! Стій! – репетував бай, нахльостуючи муллу.

– Шайтан, шайтан! Відпусти! – благав мулла.

Весь аул збігся на їхній крик. Усі реготали до упаду.

А найбільше всіх сміявся Отежан.