казахська казка - Троє товаришів, казахська казка

Може, було це, а може, ні,– жилися, кажуть, колись, і побраталися козеня, ягня й теля. Одного разу подивилося козеня на далеку гору та й питає:

– Братове, а хто з вас бачив, як сонце ввечері за горою ховається?

– Я бачило, – каже ягня.

– І я бачило,– мовило теля.

– То ходімо втрьох, – запропонувало козеня, – і розвідаємо, де ж усе-таки ховається на ніч сонце.

І того ж дня друзі потай утекли з череди.

Ось ідуть вони степом. Нелегкий шлях, але до гори все ближче й ближче. Радіють друзі. Раптом перед ними арик. Як дістатися на той берег? Козеня й каже:

– Нічого, перестрибнемо!

– Я боюся, – сказало ягня.

– І я боюся, – мовило теля.

– Ех ви, боягузи,– сміється козеня,– А ось я нічого не боюся.

Розігналося козеня і враз перестрибнуло на другий берег.

Плигнуло за ним і ягня,– добре плигнуло, тільки заднє копитце замочило.

Потупцювало, потупцювало на місці теля, – нічого не вдієш, і собі плигнуло. Плигнуло – та шубовсь у воду! Ледь-ледь не захлинулося. Друзі за вуха витягнули.

Козеня й каже:

– Ми тебе, телятко, від смерті порятували. Тепер ти маєш віддячити нам за послугу. Підвези нас на спині до гори.

Сіли верхи на телятко пустуни, ідуть, сміються.

Минуло небагато часу. Замекало жалібно теля:

– Важко мені. Я вам не верблюд. Довезу до каменя, що біліє попереду, а там годі, злазьте.

Доїхали до каменя, а це зовсім не камінь – якийсь мішок на землі валяється. Туго-туго чимось напханий. Напевно, якийсь мандрівник загубив свою поклажу. Розв’язали мішок, а в ньому чотири звірячі шкури: барсова, ведмежа, вовча і лисяча.

– Непогана знахідка, знадобиться, – сказало козеня.

Пішли далі вже з мішком. Ось уже гора майже поряд, рукою подати. Під горою стоїть біла юрта. А в юрті шум і гамір, пісні та дзвін домбри. Постояли мандрівники, перезирнулися і – що буде, те буде! – відчинили двері.

Бачать: у юрті бенкет іде. Барс кумис п’є, товстий ведмідь халву смокче, сивий вовк бурсака уминає, руда лисиця на домбрі грає та приспівує:

Тринди-трин, домбра моя!

Зараз ми одна сім’я.

Завтра – знову вороги:

Кожен шкуру бережи!

Зайшли до юрти наші мандрівники, та так і завмерли на порозі: докумекали, що потрапили в біду. А лісові звірі як побачили нежданих гостей, то й очиська у них спалахнули: така ласа вечеря їм сама до рота іде! Підморгнула лукаво лисиця хижакам і, облизуючись, привітно заторохкотіла:

– Ласкаво просимо, дорогі гості! Сам аллах послав вас на наш святковий бенкет. Сідайте якнайближче до вогнища, дітки. Зараз ми вас почастуємо... А поки що чи не зіграєте ви нам на домбрі, чи не потішите пісенькою?

Ягня похнюпилося – і мовчить. Теля позадкувало – і теж мовчить. Тоді козеня й каже:

– Давай-но сюди домбру! Проспіваю вам та й зіграю.

І вдарило воно по струнах:

Тринди-трин, домбра моя! Хай не жде ведмідь добра. Барса ми не боїмося,

І ведмедя престарого,

І лисицю преруду,

Й вовка ми не боїмося.

Як накинемося втрьох,

Не врятує їх і бог!

Слухають звірі – що за зухвала пісенька!

– Та хто ви такі? – заричав барс.

– Ми – мисливці степові, – відповідає козеня.

– А куди прямуєте? – заревів ведмідь.

– Несемо товар на базар.

– А який у вас товар? – прошамкав вовк.

– Звірячі хутра.

– А де ж ви їх узяли? – дзявкнула лисиця.

– З ваших родичів зняли, – каже козеня й витрушує з мішка всі чотири звірячі шкури.

Закам’яніли зубаті розбійники від страху, потім завили кожен по-своєму й дременули хто куди.

А побратими залишилися в чужій юрті хазяйнувати. Смачно наїлися, відпочили й стали думати, що робити далі.

Козеня каже:

– Добре, що ми цих розбійників налякали, але погано буде, коли вони, отямившись, назад повернуться. Тоді вже ми не зберемо своїх кісток. Краще тікаймо звідси додому. В своїй череді ми й справді ніякого звіра не боїмось. В своїй череді джигіти-чабани нас нікому не дадуть скривдити.

Недовго вмовляло козеня своїх вірних товаришів.

– Ти правду, брате, кажеш,– мовило ягня.

– Правда твоя,– і собі теля додало.

За хвилину вони вже далеко були від білої юрти і ще далі від гори. Попереду бігло козеня, слідом за ним – ягня, а теля – позаду.

Надвечір поспіли додому. Чабани так зраділи, що й не сварили їх.

От як усе добре вийшло.

Одне погано: так і не дізналися троє друзів, куди ховається сонце на ніч.