естонська казка - Лисова наречена, естонська казка

Надумав лис одружитись, але ніяк не міг знайти до вподоби нареченої: та надто велика, та мала, та дужа, а: дурна, а та занадто розумна, але слабосила. Довго шукав поки знайшов, нарешті, і серцю любу, і на ім’я гарну кішку.

Ото й питає лис свою обраницю:

– Кішечко, золотенька, чи будеш мені за дружин

– Ня-ав! Авжеж буду! – погодилася та.

І без довгих розмов лис і кішка побралися.

Привів лис свою чорно-білу красуню до себе в нору. Минуло весілля, і кішка пронявкала:

– Ну, чоловічку, веселощами та забавами ситий не будеш, шукай мені щось їсти!

Лис покірно виліз із нори і пішов на полювання. Дорогою зустрілись йому вовк і ведмідь та й питають:

– Здоров був, лисе, куди прямуєш?

– Йду своїй дружині шукати їсти.

– Овва! У тебе жінка є! – здивувалися вовк і ведмідь,– Гарна? Покажи її нам.

– Звісно, гарна, а що вже чепурунка! Тільки ніяк не нагодую – все нарікає, все бурчить, як їсть: мурр-ня-ав, мурр-ня-ав, мало-мало, мало-мало!

Вовкові та ведмедеві страх закортіло побачити лисову дружину, і вони запросили молодят до себе в гості й пообіцяли, що буде вдосталь наїдків. Лис подякував і сказав, що прийде.

Для гостей ведмідь з вовком припасли багато ласощів: телячі голови, конячі стегна, кістки свиней та собак тощо.

У домовлений день вони нетерпляче очікували лиса з дружиною – прийдуть чи не прийдуть. Вовк сказав клишоногому:

– У тебе, брате, чіпкі лапи – вилізь на вершечок найвищої ялини і поглянь, чи не видно їх?

Ведмідь видерся на ялину, подивився довкруж і сказав:

– Он вони йдуть болотом. Лис чалапає по багну, а молода, щоб ніг не замочити, стрибає з купини на купину.– Раптом він вигукнув: – Ой, чи це не мисливець, бо наче рушниця стирчить за плечима!

А то хвіст кішки здалеку здався йому рушницею.

Переляканий вовк стрибнув у кущі, а ведмідь сидів високо на ялині і не дуже настрахався.

Молодята, підійшовши до місця бенкету, здивувалися, що господарів не видно. Проте взялися за їжу. Кішка вилізла на купу м’яса, вишукувала найсмачніші шматочки, уминала на повен рот і все буркотіла:

– Мурр-ня-ав, мурр-ня-ав, мало-мало, мало-мало!

Вовкові незручно було сидіти в кущах, і він ворухнув хвостом. Кішка подумала, що то миша, і хап його за хвоста! Сірий аж підстрибнув од болю й кинувся навтіки. Кішка й собі злякалася і вмить видряпалася на ялину, де сидів ведмідь. А той зі страху, що кішка й до нього дістане, поліз вище.

Аж тут верхівка дерева тріснула, ведмідь гупнув додолу й вельми забився.

Після таких невдалих гостин кішка повернулася в свій колишній дім ловити мишей. Лис пішов був за своєю судженою, та невдовзі повернувся до любого й такого звичного лісу. Так і досі живуть вони нарізно.