в’єтнамська казка - Голова велика – та нерозумна, а мала – та кмітлива, в’єтнамська казка

Якось слон, гуляючи в лісі, зустрів тигра. Привітались вони один до одного, розпитали про дім, про рідню, як велить звичай, а потім тигр і каже:

– В цих горах і лісах усі нас бояться, геть усі звірі тремтять від страху, тільки-но нас побачать. Ану-бо позмагаймося з гобою, визначмо, за ким буде першість! Якщо ти згоден, то давай стрибати через отой струмок. Хто не перестрибне, той завтра прийде на оцю галявину, щоб його м’ясом поснідали або потопталися на ньому ногами. Як ти вважаєш, вистачить у тебе снаги змагатися зі мною?

Слон, збагнувши, що тигр під’юджує його, відповів:

– Гаразд! Мені нема чого боятися. Позмагаймося!

Перший стрибнув тигр. Дужий і спритний, він перелетів на той берег, мовби граючись.

А важкий слон не зумів перестрибнути і як шубовсне у воду! Ноги його глибоко угрузли в муляку. Тигр ледве витяг слона із струмка.

Отже, за правилами цього змагання, слон мусив віддати себе тигрові на поживу. Тремтячи від жаху, подався він на галявину. Раптом його гукнув заєць. Слон привітався до зайця, а той – до нього.

Бачить заєць, що слон сумний-невеселий, та й питає:

– Дядьку слон! Чим ви так журитесь? Що у вас трапилося? Розкажіть мені, може, я зумію чимось вам зарадити.

Слон тяжко зітхнув і розповів зайцеві про вчорашнє змагання з тигром.

– Тільки оце я збагнув, що не треба було мені з ним змагатися... Та тепер уже нічого не поробиш.

– Чому ж ви не тікаєте? – здивовано спитав заєць.– Чому й досі тут?

– Ні, я краще вмру, аніж зламаю слово,– відповів слон.

Заєць подумав, подумав та й каже:

– У мене є план. Якщо ваша ласка, вислухайте мене.

– Ну, що ж то за план?

– План дуже простий. Тільки ви повинні будете зробити все точнісінько так, як я звелю.

Заєць нарвав листя з дерева, спритно приладнав його собі на голову та на тіло і став зовсім невпізнанний. А тоді запропонував слонові піти разом на галявину.

Коли вони туди прийшли, заєць звелів слонові лягти, задерши ноги, і не ворушитися.

Тигр, уставши вранці, став мріяти про те, як поснідає свіженькою слонятиною. А потім квапливо подався на галявину. Однак там на нього чекала несподіванка – слон лежав мертвий! А на ньому сидів якийсь дивний звір і, муркочучи, наминав слонятину, аж за вухами в нього лящало. І цей звір – не більший за кінчик слонового хобота!

– Оце так! – вигукнув тигр.– Не знаю, що ти там за звір, але ж ти малесенький! І ти посмів їсти мого слона?! Ану забирайся звідси мерщій!

Тигр хоч і показував себе грізним та лютим, проте підійти ближче не наважився. Навіть більше: постоявши якусь хвилину, він повернувся й побіг додому.

Раптом він почув чийсь голос:

– Дядьку тигр, куди це ви поспішаєте? У вас якась нагальна справа?

Тигр підвів голову – аж то мавпа з дерева звісилася.

У нього аж на душі полегшало, хоч страх і не минув.

– Дядьку тигр! Тут щось не так,– сказала мавпа, вислухавши тигра.– Повертайтесь назад, і я піду з вами. Вдвох ми краще розберемось, що там до чого.

Тигр завагався. Тоді мавпа додала:

– Якщо ви боїтесь, що я підведу вас, утечу, то прив’яжіть мене до вашої ноги.

Мавпа принесла ліану й прив’язала себе до задньої ноги тигра, після чого вони вдвох рушили до галявини.

Побачивши їх, заєць одразу збагнув, що мавпа в тигра за радника. І перше ніж вона розтулила рота, вухатий хитрюга загорлав:

– Де це ти швендяєш? Скільки можна тебе чекати? Твій батько ще відколи винен мені десять тигрів! А ти ото так борги повертаєш? Жду тебе, жду, а ти баришся! Та ще й ведеш мені одного-єдиного тигра! І в кого ти така ледача вдалася? Мені потрібні всі десять одразу! Не приведеш – розірву тебе на дрібні шматочки.

Тигр на смерть перелякався. Він підібгав хвоста та як дремене! Біжить і біжить, не озираючись, аж поки зовсім знемігся. Тільки тоді зупинився, поглянув на прив’язану до ноги мавпу – а вона зуби вишкіряє.

– Ах ти вража мавпо, ти ще й смієшся з мене!– скипів тигр.

А мавпа просто була вже нежива.

Відтоді люди й кажуть:

«Голова велика – та нерозумна, а мала – та кмітлива».

І ще:

«Так і десять тигрів заборгуєш, мавпячі хитрощі ще не до такого доведуть».