фінська казка - Король, пастор і мірошник, фінська казка

В одній парафії жив дуже старий і товстенний пастор. Він геть занедбав свою службу, взяв собі двох помічників, які сповняли його роботу. На всю округу був єдиний млин – власність пастора. Він найняв туди мельника і мав од млина чималий прибуток. Безклопітно жилося служителю церкви в пишному маєтку, і вважав він себе щасливим. Ось чому на брамі пасторату прибили табличку зі словами:

«Тут живе безтурботна людина!»

А діялося це за часів, коли Суомі-Фінляндія перебувала під владою Швеції. Якось шведський король мандрував своїми володіннями. І от, проїжджаючи каретою повз пасторат, він побачив напис і запитав:

– Хто ж тут мешкає?

– Наш пастор,– пояснили королю.

Володар держави спинив карету, зайшов до маєтку й запитав пастора:

– Як це ти можеш бути безтурботним? Хіба не дбаєш про душі своїх парафіян?

Пастор не впізнав вельможного мандрівника, бо король був у звичайному дорожньому вбранні. Тож духівник необачно пояснив:

– Що мені про це піклуватися! Із цим справляються мої учні, а я лиш отримую платню. Окрім цього, маю добрячий прибуток з млина, так що живу на широку ногу.

Почувши таку відповідь, король розсердився і прорік:

– Я – король і не стерплю у своїй державі ледаря! Вранці прийдеш до мене й відповіси на три запитання. Якщо не впораєшся – кінець твоєму ледарюванню.

Король поїхав далі, а пастор, украй стурбований, залишився наодинці зі своїми думами. Всю ніч не спав, його пригнічував страх, що не зможе відповісти на запитання короля.

Він прокинувся разом із півнями, одяг пасторський каптан і поплентався до заїжджого двору, де зупинився король.

Шлях пролягав повз млин, і духівник зайшов туди, поскаржився про свій клопіт мірошникові. І той, кмітливий чолов’яга, запропонував:

– Не побивайтесь даремно! Дайте мені ваш одяг, і я замість вас піду до короля!

Пастор з радістю пристав на це, віддав свій одяг і запевнив, що поратиметься в млині, аж поки мельник повернеться. Він пообіцяв навіть добре заплатити, коли той виручить його з халепи.

Так і постав кремезний мірошник – з білим комірцем та костуром у руці – перед королем.

Можновладець подумав, що перед ним справжній пастор, і кинув:

– Ставлю тобі три запитання. Перше: де центр світу?

Мельник якусь хвильку подумав і відповів:

– Тут, під дахом, мені важко це пояснити, а коли підемо на подвір’я, то розтлумачу.

Король трохи розсердився, проте не подав знаку, а, показавши на своє

королівське вбрання й золоту корону на голові, спитав:

– Скільки я коштую?

– Близько двадцяти срібняків,– одповів мірошник.

Почувши це, король розгнівався й водночас подивувався.

– Ти оцінюєш мене вельми дешево,– буркнув він.– Знай, що найдрібіший камінець моєї корони коштує кілька десятків срібняків.

А мельник лукаво пояснив:

– Але ж Христа продали за тридцять срібняків, а він усе-таки був володарем землі й неба. Ось чому я й гадаю, що земний володар повинен бути принаймні на третину дешевшим од нього.

Правителя вдовольнила ця відповідь, і він сказав:

– Ну, ходімо, покажеш мені центр світу.

Вийшли на середину подвір’я, і мірошник стукнув костуром, упевнено мовивши:

– Отут – центр світу, хай міряють звідси в будь-якому напрямку – скрізь буде однакова відстань.

Король похвалив за дотепну відповідь і запропонував третє запитання:

– Скажи, про що я думаю цієї миті?

– Очевидячки, дивуєшся, чому цей каптан так метляється на мені,– відповів мельник.– Це тому, що в мене немає такого черева, як у пастора нашої парафії.

– Хіба ти не пастор, якого я запрошував на розмову? – аж підскочив король.

– Я лише пасторів мірошник. Милостивий пан так боявся з’явитися сюди, що я зголосився піти замість нього,– пояснив мельник.

– А де ж пастор зараз? – спитав можновладець.

– Він замість мене порається в млині.

– То хай надалі так і буде,– вирішив король.– Пастор працюватиме в млині, щоб мав хоч якийсь клопіт. А ти замість нього йди до пасторату й живи собі безтурботно.

Нічого не вдієш. Став мірошник пастором, а колишній ледар-священик вергає мішки із зерном.