фінська казка - Як брати наймитували, фінська казка

Якось троє братів вирішили піти в найми, але мріяли знайти таке місце, де не треба було анічого робити, а тільки їсти й спати.

Простували хлопці лісовою стежиною, і раптом перед ними мов уродився чорт.

– Куди прямуєте? – поцікавився нечистий.

– Хочемо найнятися, але так, щоб нічого не робити, а лиш їсти й спати,– відповів старший брат.

Чорт якусь хвилину подумав і мовив старшому братові:

– Мені потрібен дужий наймит, вдатний лише їсти й спати. Я заплачу тобі, але після того, як відгадаєш вельми закрутисту загадку. Коли з нею не впораєшся, тобі не зносити голови.

– Яка ж це загадка? – запитав старший брат.

– Усьому свій час, перегодом дізнаєшся,– мовив чорт.– А зараз іди прямо, поки дістанешся розкішного червоного палацу. Це – моє володіння. Там почекай, я скоро повернуся додому.

І чорт пішов у своїх справах.

Брати почвалали далі. Невдовзі сягнули червоного палацу й ступили за браму.

Там їх зустріли двоє чортів і спитали, навіщо брати завітали сюди. Коли почули, що одного вже найняли, а двоє шукають місця, пообіцяли влаштувати на роботу – тільки лежнем лежати і ні за холодну воду не братися, та при цьому зауважили, що загадають їм складні загадки.

Братам дали їсти й пити, і вони полягали спати. А над ранок менший брат засумував за рідною домівкою і нареченою, яка жила в їхньому селі. Він попрохав у рогатих господарів дозволу побувати вдома. Ті відпустили.

Хлопець заквапився в дорогу. Побував удома, погомонів зі своєю дівчиною. У селі він був довгенько, бо, коли рушив назад, уже почало сутеніти. А в темному лісі юнак збився з дороги.

«Далі піду вже вранці»,– подумав він і ліг спочити під крислатим дубом.

Минуло небагато часу, як на верховіття сіли три чорні круки. Це були чорти з червоного замку: рушаючи в нічні мандри, вони оберталися на чорних птахів.

– Щойно я уклав вигідну угоду,– каркнув старший ворон.– Найняв собі парубка, вдатного лише їсти й пити, а коли він стане опасистим, матиму з нього чудову смаженю. Загадаю мудру загадку, він, звісно, з нею не впорається, от і суну його в піч.

– І що ж ти хочеш запитати? – подав голос другий ворон.

– А ось що: із чого зроблено миску, з якої я їм? – одповів ворон.– Звідкіля йому знати, що вона з черепа!

– І я запопав одного з такою ж умовою,– обізвався другий ворон.– Маю намір запитати його, чим накрито мій обідній стіл. Звідкіля йому знати, що то оленяча шкура?

– А я,– каркнув третій ворон,– теж найняв собі помічника. Він-бо довіку не відгадає, що ніжки мого столу – з курячих стегнових кісток.

Хлопець під дубом чув розмову воронів і добре запам’ятав кожнісіньке слово. Тоді він міцно заснув, а наступного дня рано-пораненьку пішов до палацу чортів.

Деякий час брати жили, наче неабиякі пани. Вони їли скільки заманеться, спали досхочу.

– Отепер вони стали огряднішими,– гомоніли чорти між собою.– Ану загадаймо цим хлопцям наші загадки, а потому засмажимо їх у печі.

Чорти покликали братів, і ті побачили на столі чималу купу монет – їхній заробіток.

– Уважно слухайте наші загадки,– почав старший чорт.– Коли відгадаєте, отримаєте платню, а коли ні – приготуємо з вас смаженю.

– Чи можу я відповісти і за братів? – запитав менший.

Чорти погодилися й загадали їм про миску, скатертину й ніжки столу. І як здивувалися рогаті, коли хлопець відгадав, що миска – з черепа, стіл накрито оленячою шкурою, а ніжки столу – з курячих стегнових кісток.

Чорти заскреготіли зубами, одначе слова дотримали. Вони щедро відлічили хлопцям обіцяні золоті монети й відпустили їх.

По дорозі додому старші брати запитали меншого, як йому вдалося відгадати чортівські загадки. Той спершу не відкривав своєї таємниці, але старші брати пригрозили його вбити, якщо не скаже. І менший оповів, як, лежачи під дубом, почув розмову круків.

– Якщо ви хочете ще послухати бесіду чортів на дубі,– сказав менший брат,– віддайте мені всі гроші, бо хто матиме в кишені бодай копійчину, не зрозуміє мови воронів.

Старші брати передали меншому свій заробіток, знайшли в лісі того крислатого дуба й полягали під ним спати.

А менший прийшов до рідного села й віддав усі гроші на збереження своїй нареченій.

Коли споночіло, три круки знову сіли на верхівку дуба й стали радитися.

– Я гадаю,– каркнув старший крук,– оці хлопці ще повернуться і прохатимуть узяти їх у найми.

– Якщо повернуться,– подав голос другий ворон,– то загадаю їм таке, чого зроду-віку не відгадають.

– А що ж саме? – поцікавився третій ворон.

– У королівському замку всі колодязі пересохли,– пояснив другий ворон.– І добути воду можна лише одним способом. Треба запрягти пару білих коней і зрушити з місця камінь, який лежить у королівському саду, попередньо обв’язавши його линвою.

Двоє братів запам’ятали все дослівно і наступного дня разом із меншим пішли до чортівського палацу й попрохали взяти їх наймитами.

– Добре, що з’явились,– зрадів старший чорт.– Ось тепер я маю таку загадку, що відгадати її зможе тільки справжній чаклун.

І він запитав, як наповнити пересохлі колодязі в королівському замку.

І тут старший брат пояснив, що тут особливих труднощів нема: варто запрягти пару білих коней, обмотузувати валун, що лежить у королівському саду, і зрушити його з місця.

І знову чорти вельми здивувалися, що нібито якась дивна сила допомагає братам дізнаватися таємниці. І знову хлопці вийшли неушкодженими з чортівського палацу. Вони вирішили сповістити про почуте королю. Мешканці міста вже давно потерпали від нестачі води. Брати пообіцяли зарадити лихові й запевнили, що всі міські колодязі наповняться водою. Вони взяли у королівській конюшні пару білих коней, обв’язали мотузом валун, що лежав у королівському саду, вйокнули на гриванів і зрушили ту брилу з місця. І відразу в усі колодязі з шумом ринула свіжа вода, бо камінь затуляв водоносну жилу.

Король давно обіцяв неабияку винагороду тому, хто зуміє добути воду. Ось чому брати отримали повен мішок грошей.

Але знову старші віддали все меншому, щоб той одніс заробіток додому. Самі ж причаїлися під дубом, щоб вивідати у воронів ще якусь важливу таємницю.

Запала ніч, і на верхівку крислатого дерева опустилися три ворони.

Старший з них каркнув:

– Либонь, ті парубки підслухали наші розмови. Інакше вони не змогли б правильно відповісти на наші загадки.

– А це легко з’ясувати,– мовив другий птах.– Гляньмо під дубом. Можливо, ці шибеники зараз саме там.

Круки змінили свою подобу – стали злющими чортами, спустилися вниз і наткнулися на братів, які, нашорошивши вуха, прислухалися до розмови у верховітті.

Вони враз схопили хлопців, але не побили до крові, а зважили на їхні благання про пощаду.

Рогаті забрали юнаків до палацу, кинули обох за грати й почали відгодовувати.

Збіг час, і коли хлопці, на думку чортів, досить погладшали, старший чорт сказав своїй жінці:

– Я рушаю на полювання, а ти натопи гарненько піч і засунь туди старшого брата. Коли я повернусь, матимемо добру смаженю.

Троє чортів розбрелися врізнобіч, а відьма почала розпалювати вогонь.

Хлопець сів, а стара відьма відчинила заслінку печі й хотіла заштовхнути свою здобич туди.

Але дзуськи – юнак розчепірив ноги й ніяк не входив у піч.

– Ляж рівно! – гримнула стара на хлопця.– Інакше нічого у тебе не вийде!

Стара знову заходилася ревно заштовхувати хлопця до печі, одначе той підняв ноги вгору і спроба знову не вдалася.

– Чи я тобі не сказала, що ноги повинні лежати прямо! – закричала відьма.

Хлопець зістрибнув з візка й відповів:

– Я не вмію лежати так, як ти хочеш. Покажи, золотенька, як мені вмоститися.

Стара лягла на візок, а юнак тієї ж миті заштовхав її до печі, хряпнув заслінкою ще й дровинякою підпер.

Це сталося так раптово, що з візка чулося лиш верещання.

Хлопець зиркнув у вікно й побачив, що чорти вертаються з полювання.

Старший з них подумав, що то жінка виглядає його, й гукнув:

– Ну, готова смаженя? Я страшенно зголоднів!

– Постривай трохи! – обізвався юнак відьминим голосом.– Приходьте їсти, як запряжете мені коней.

Доки чорти клопоталися на подвір’ї та піднімалися на парадний Ганок, старший брат визволив із залізної клітки середульшого, й обидва чорним ходом майнули на подвір’я.

Стрибнули в запряжену двоколку, цьвохнули коней і вихором помчали через каміння й пеньки.

Живими повернулися хлопці до рідного села й заприсяглися більше ніколи в житті не ходити в найми до чортів.