білоруська казка - Чоловік та жінка, білоруська казка

Були собі чоловік та жінка.

Чоловік часто сварився з жінкою.

– Гультяйка ти! – гримає на неї.– Я й орю, й кошу, а ти навіть обід лінується принести мені на поле!

– Та в мене дома роботи більше, як у тебе в полі,– відповідає жінка.– Коли мені той обід носити?

Чоловік не вірить жінці:

– Яка вдома робота! Таку роботу я гуляючи зроблю.

Розізлилася жінка.

– Коли так, каже, то я поїду орати, а ти залишайся вдома.

Чоловік зрадів:

– Добре. Тепер ти побачиш, хто з нас правду каже! Орати – це не горшки в печі переставляти.

Зібралася жінка в поле й каже чоловікові:

– Тільки ж дивися, щоб усю роботу поробив.

Чоловік кинув оком на хату:

– А яка тут робота?

– Бачиш, он розчина в діжі?

– Бачу,– відповідає чоловік.

– То намели муки в жорнах, заміси тіста, а як підійде, посади хліб у піч.

– Ця робота легка,– махнув чоловік рукою.– Яка ще?

– Сколоти масла.

– І ця не важка. Що ще?

– Пильнуй телят на вигоні, щоб у шкоду не залізли. Обід звари та за квочкою наглядай, щоб з решета не злетіла, бо яйця охолонуть.

Розповіла жінка чоловікові, що йому вдома робити, зібралася й поїхала в поле. Чоловік тупає по хаті, посміхається сам собі: «Я не тільки цю роботу зроблю, а й висплюся».

Закурив він люльку й почав борошно молоти. А щоб хутчій робота йшла, прив’язав до пояса масничку зі сметаною. Крутить жорна, а сам хилитається, то сметана – бовть, бовть! – на масло сколочується.

Добре йде робота!

Тут раптом сусідські діти як зарепетують під вікном:

– Дядьку, ваші телята в шкоду залізли!

– Ах, щоб їх вовки з’їли! – закричав чоловік і, як стояв, прожогом кинувся на вигін.

А масничка тарах, тарах його по колінах. Пробіг він трохи та й гримнувся об землю. Накривка в масничці вискочила, і вся сметана вилилася.

Піднявся чоловік, плюнув зі злості й побіг далі. Вигнав телят з вівса й пригнав їх додому.

– Не хочете,– каже,– на вигоні пастися, то стійте в хліві голодні!

Повернувся чоловік у хату. Дивиться, аж тут ряба свиня господарює: розсипала борошно, з’їла розчину й зігнала квочку з решета.

Витурив чоловік свиню геть, став посеред хати й чухає потилицю: що ж тепер діяти? Треба, думає, хоч яйця рятувати, бо як охолонуть, то й курчата не виведуться: лихо буде від жінки... Покрутився сюди-туди – нема квочки.

Сів чоловік з горя сам на решето. «Як повернеться квочка,– думає,– тоді злізу обід варити, а її посаджу».

Їхав саме козак і зайшов до хати води напитися. Угледів чоловіка на решеті.

– Курчат висиджую,– відповідає чоловік.

– Хто ж це тебе, небораче, посадив на решето?

Розповів чоловік про своє лихо – як він удома за господиню залишився і як не поталанило йому.

Пореготав козак, а потім давай батогом його шмагати... Лупить і приказує:

– Ось тобі за твою глупоту! Жінка поле оре, а ти що робиш?

Крутився, крутився чоловік і подушив усі яйця. Бачить – нема рятунку. Зіскочив з решета та й драла. Заліз з переляку на горище й заховався там у короб з пір’ям.

Козак напився води й поїхав далі. А чоловік сидить у пір’ї, від страху тремтить.

Тим часом приїхали жінчині батьки в гості. Увійшли до хати. Подивилася теща на безладдя й каже до діда:

– Не диво, що зять із нашою дочкою свариться! Мабуть-таки й правда, що вона гультяйка.

– Коли так, – каже дід, – то віддамо гостинець не дочці, а зятеві!

Чоловік усе це чув з горища. «Який же вони гостинець привезли?» взяла його цікавість.

Перехилився він через короб, щоб поглянути на гостинець, а короб бубух! – і полетів додолу разом з чоловіком.

Почули дід з бабою грюкіт, вибігли в сіни й побачили там чо-ловіка в пір’ї.

– Чорт! Чорт! – закричали вони в один голос.

Баба хреститься, а дід схопив кочергу та ну чорта дубасити:

– Бач, нечиста сило, куди внадився швендяти!

Схопився чоловік і кинувся на город. Сховався там у коноплях і сидить ні живий ні мертвий, побиті боки чухає.

Повернулася ввечері з поля жінка. Батьки кажуть їй:

– Ну, тепер ти з чоловіком житимеш добре.

– Чому? – питається жінка.

– Бо ми вигнали чорта з вашої хати. То він, проклятий, сварив вас!

І справді: перестав після цього чоловік обзивати жінку гультяйкою.