індійська казка - Горщик, індійська казка

Пішла якось одинока бабуся до гончаря й купила чотири горщики. Вдома поставила їх рядочком па полиці, а сама взяла борошно й находилася пекти коржі.

Бабуся була зовсім старенька, недужа й ходила згорбившись. Руки її вже не слухалися. Місить вона тісто, думає про свою гірку долю та все зітхає.

– Ох, якби я мала синочка,– мовила нарешті старенька,– то було б кому жати пшеницю.

А горщики ніби зрозуміли її слова, враз загойдалися на полиці та стук-стук один об один, стук-стук – наче розмовляють.

А бабуся місить тісто та все зітхав.

Тоді один горщик загойдайся дужче, й старенька раптом почула:

– Матусю, я піду жати пшеницю!

Подивилася старенька в один бік. подивилася в другий – нікого немає.

А голос знову промовляє:

– Матусю, дозволь жати пшеницю мені!

– Хто тут? Хто це балакає?

А горщик скок із полиці – і до бабусі:

– Це я, матусю, я!

Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:

– От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?

– А ось побачиш! Дозволі., матусю, я швиденько впораюся!

І горщик, підскакуючи, викотився з хати.

Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:

– Агов, старосто! Найми жати пшеницю!

Староста примружив очі й засміявся:

– Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!

– А ти все ж таки найми! – не відступався горщик.

– Куди тобі! Котися своею дорогою!

– А я кажу – найми! Де те поле з пшеницею?

Староста знов сміється:

– Ти диви – хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле н берися до роботи. Покажи, на що здатен.

Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.

Дивиться староста – пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току.

Староста вражено вигукнув:

– Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень!

А тут не встиг оком змигнути – пшениця вже на току!

Почухав він потилицю та й каже до горщика:

– А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.

Горщик крутнувся на місці й мовить:

– Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.

Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата – горщик пшениці за таку роботу!

Проте не був би вій староста, якби не заходився торгуватися.

– Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.

Горщик покотився додому.

Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде но зерно. А той не загаявся – вже й котиться. Прикотився та й каже:

– Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!

Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по віпця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивитьси,– а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минав година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.

Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.

Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!

«Щось, видно, тут не чисто»,– подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна.

Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:

– Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.

Селянин підсадив горщика па віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:

– Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!

Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі – скрізь повно-повнісінько пшениці.

Заходилася бабуся обід варити. Та от біда–ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:

– Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Нора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.

Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить – сидить край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються,– подумав горщик.

Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений – і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика – все було марно.

– Дай. що попрошу, тоді й відпущу!– каже горщик,– Дай, що попрошу, тоді й відпущу!

Наречений, злякавшись, був ладен на все.

– Чого тобі треба? Кажи!

– Віддай наречену!

Наречений злякався ще дужче.

– Гаразд,– каже,– бери наречену, тільки мене відпусти.

Забрал горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукав:

– Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!

Вийшла старенька з хати, дивиться справді, стоїть горщик, а біля нього дівчина. Запросила її бабуся в дім. І стали вони жити в щасті, мирі та злагоді.

Якось горщик каже:

– Стара ти вже стала, матусю. Важко тобі сухий хліб їсти. Треба буйволицю придбати, щоб вона тобі молоко давала.

І горщик покотився до двору старости. Вибрав добру буйволицю й прилип до її вим'я. Буйволиця хвицає, крутить головою, та звільнитися від горщика ніяк не може. Зірвалася вона з налигача й кинулася бігти. Бігла, бігла, аж нарешті спинилася якраз перед горщиковим двором. А горщик і гукає:

– Матусю, відчиняй! Я тобі буйволицю привів!

Загнали вони буйволицю в двір та й прив’язали.

Стали вони жити всі разом у щасті, мирі та злагоді. Буйволиця давала молоко, невістка порала хату й двір, а старенька не знала клопоту. Горщик дбав про те, щоб у них всього було вдосталь. Бабуся не могла ним нахвалитися, і їй здавалось, що по хаті бігає її власний синочок. Невістка часом аж сміялася, дивлячись, яка щаслива бабуся.

А горщик тільки вдень був горщиком; уночі він обертався на гарного молодика. Адже він був зачарований.

Три інші горщики дивилися на всіх з полиці й постукували один об один, ніби раділи їхньому щастю. А коли до хати залітав вітерець, із горщика долинали звуки, схожі па дитячий лепет.