в’єтнамська казка - Тохей і голубка, в’єтнамська казка

Колись давно жив бідний музикант Тохей. Нічого хлопець не мав, окрім старенької хатини та чарівної сопілки. . Щовечора награвав такі чудові мелодії, що їх, затамувавши подих, слухав увесь світ. Одного дня під вербою парубок виконував чудову пісню. Аж ось прилетіла біла голубка, сіла на плече й почала тихенько воркотіти. Здивувався юнак, дивиться на пернату красуню й боїться навіть поворухнутися. Потім виніс скибочку хліба, аби пригостити: – Їж, маленька, мабуть, здалеку прилетіла. Позбирала пташка крихти й полетіла. А рано-вранці до оселі Тохея підійшла неймовірно вродлива дівчина. – Я – сирота. Прийми до себе, допомагатиму по господарству. – Не солодко житиметься в мене, – каже музикант, – адже в оселі самі злидні. – Не хвилюйся, – всміхнулася дівчина. Зайшла красуня до хати, поприбирала, наготувала вечерю, а потім дістала шовкові нитки й полотно та почала вишивати картину. За кілька днів віддала хлопцеві роботу й каже: – Віднеси до королівського палацу. Як сподобається володарю – придбає, і матимемо за що жити. Приніс Тохей рукоділля до правителя. – Хто створив таку красу? – вражено поцікавився король. – Моя служниця, – відповів парубок. Позаздрив багач юнакові, забажавши переманити дівчину. Отож дав жменю золота й вигадав нове завдання: – Коли служниця така майстриня, хай сплете із соломи золотий килим. А як не впорається з роботою, заберу в палац. Зажурився бідолашний, іде додому й мало не плаче. – Що трапилося? – цікавиться красуня. Розповів усе музикант. – Не журися, – каже дівчина, – лягай спати, а завтра віднесеш королю золотий килим. Здивувався хлопець, приніс мішок соломи, й узялася майстриня до роботи. Дивиться бідняк і очам не вірить... Солома перетворюється в руках красуні на золоті нитки. Наступного дня килим був готовий. І юнак поніс дивовижне рукоділля королю. Насупився правитель, побачивши казкову красу: – Хай тепер змайструє такий барабан, який би сам грав. – Хіба ж це можливо?! – сплеснув у долоні бідняк. – Хочу, щоб було можливо! – вередливо пробубонів багач. Іде додому Тохей сумний-сумний. – Що загадав король? – усміхається красуня. – Змайструвати барабан, який би сам грав. – Це неважко! – засміялася дівчина. – Принеси мені тільки десяток бджіл із вулика. Парубок виконав прохання красуні. І дівчина змайструвала інструмент, напустивши туди комах. Приніс наступного дня Тохей барабан і поклав перед володарем: а в інструменті наче весілля справляють – усе там стукає, гуде, шумить… Здивувався король і ще більше насупився: – Гаразд, хай тоді виконає останнє прохання та принесе мені в торбині хуртовину, сніг і мороз. Хочу бути володарем усіх небесних сил. Злякався музикант, іде додому й не знає, що казати бідолашній дівчині. – Не журися, господарю, – каже юнка, – повернися до правителя і скажи, що на таке завдання потрібен тиждень. Прийшов Тохей до володаря й ледве випросив три дні. – Що ж, – каже красуня, – спробую встигнути. Перетворилася на білу голубку й піднялася в небо. Упізнав тоді музикант ту пернату, що прилітала колись до нього послухати пісень. Минув день, другий, третій – немає дівчини-голубки. Зажурився хлопець. Почав хвилюватися за красуню. Аж ось четвертого дня прилетіла білокрила на світанку й тихенько постукала у віконечко. – Прокидайся, парубче, неси королю гостинці, – заворкотіла й дала музиканту три торбинки – з хуртовиною, морозом і снігом. Прийшов юнак до королівського палацу, а володар аж по ґанку бігає, так не терпиться насміятися з бідняка-музиканта. Простягнув Тохей подарунки, коли це де не візьмися сильний вітрисько, вихопив у короля подарунки, випустив на волю й почалася справжня буря: сніг мете, мороз лютує, а хуртовина аж свище. Злякався вередун і просить у бідняка: – Забери свої подарунки – й більше ніколи не турбуватиму ні тебе, ні дівчину. Тієї миті прилетіла біла голубка, затріпотіла крильцями, заворкотіла – негода і стихла. Узяв щасливий хлопець пернату на руки й поніс додому. А за кілька днів справили музикант із красунею весілля й жили довго та щасливо.