Ірина Мацко - Золотий тризубець, Ірина Мацко

Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки.

Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство.

Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити. Зчинився великий лемент у краї, аж гори задрижали, річки змінили русла, звірі й птахи поховалися. Тільки родина, в якій мати, батько і дитина спокійно молилися перед рушниками та іконами й просили Небесного Отця відвернути чорну напасть від рідного краю, залишилися тут, де вони виросли.

І раптом, серед громів, блискавок та хаосу з’явилася маленька голубка, яка летіла прямо до хатини цієї родини. Покружляла хвилину над стріхою, а тоді опустилася білою хмариною на обійстя. Це був Дух Святий, який постав перед сім’єю. Він сказав їм:

– Ви дуже щиро молитесь. Я переконався, що й справді хочете бачити свою землю вільною, щасливою та квітучою. Тільки міцна, роботяща, справжня українська родина, така, як ваша, може подолати зло і визволити край від лиха. Даю вам золотий тризубець, що уособлює єдність. Зав’яжіть на ньому родинний рушник та прикладіть його до чола чужинця. І зло пропаде, зникне та більше ніколи не турбуватиме ваш край. Тільки зробити це ви маєте також разом – мати, батько й син.

Сказавши ці слова, Дух знову перетворився на голубку, яка вилетіла через відчинене вікно. А хлопчик ухопив золотого тризубця.

– Мамо, тату, це я повинен зробити! Йдемо?

– Так, сину, – сказала мати, зав’язуючи родинного рушника на руків’я тризубця.

– Це додасть тризубцеві сили, а тобі – хоробрості. Увесь рід зараз із нами і, особливо, з тобою, сину, – поклавши руку на плече хлопчикові, мовив батько.

Тарас вибіг на подвір’я, де все ще вирувала негода. За ним вийшли батьки.

– Де ж ми знайдемо зараз чужинця? – запитав син.

Над краєм нависла велика чорна хмара, а в одному місці наче смерч закрутив і хатини, і землю, і все живе, що було там.

– Мабуть, він саме там, де вирує смерч. Ходімо туди.

І справді, прийшовши на місце, вони побачили чоловіка, від якого у різні боки котилися чорні хвилі. Сам він наче завмер, а вгору від нього піднімався коловорот, що змітав усе на своєму шляху і навколо себе. Очі були налиті кровю і дивилися кудись у далечінь.

Лячно було хлопцеві, але, відчуваючи підтримку матері й батька та тримаючись за родинний рушник, упевнено підійшов до чужинця і приклав тризубця до його чола. Із грудей чоловіка вирвався дивний звук, а через якийсь час чужинця закрутило, змійство з усього краю зповзлося до нього і вмить їх не стало. Смерч, що він сам створив, забрав його із собою. Зло покинуло землю і більше ніколи не поверталось. А тризубець залишили, як захист і символ добра, злагоди, миру, добробуту та єдності для всіх та подарунок від Святого Духа.

І відтоді золотий тризубець став для українського народу основним захистом, символом міцної родини та Святого Духа.