Марина Кірносова - Книжка, Марина Кірносова

Артемчик дуже любив машинки, а книжки йому майже не подобались. От скласти з них вежу, або скрутити підзорну трубу з тонкої книжки з м’якеньким переплетом – це звичайно цікаво. А читати… Трошки нудно. Може це тому, що він ще цього не вміє робити сам?

А от Діана, старша сестра, дуже полюбляє читати. Тому на полках стоїть величезна купа книг. Артемчик пробіжить біля полиць та скине все на підлогу, от весело!

Одного разу, побачила Діана серед цього безладу книжку, яку хотіла прочитати.

– Це дуже цікава книжка. Я її візьму.

– Ні, це все моє! – відповів Артем.

– Ти ж навіть читати не вмієш! – Діана взяла з купи велику товсту книжку з яскравою обкладинкою, на якій були намальовані дивовижні ельфи. – Яка вона цікава та гарненька, – дівчинка відкрила книжку.

– Моє! – Артем теж схватив книжку та діти почали тягнути її в різні сторони.

Ніхто не бажав поступитися, от і не витримала книжка, залишила обкладинку з ельфами в руках хлопчика…

– Що ти накоїв! Вона ж одна з моїх улюблених!

На крик прибігла мати та наказала все прибрати та більш книжки не ображати, бо вони наші друзі. Але книжку полагодити не встигли, тому що збиралися йти до гостей та не вже було часу. Повернулися ввечері, а ранена книжка так і стояла на полиці…

– Артем, подивись, ельфи на обкладинці похмурі! Мама, тато, як таке може бути?

– Справді дивно… Завтра обо’язково полікуємо книжку, а зараз пора спати – відповіла мати.

Вночі Артем прокинувся від якогось шуму. Він сів у своєму ліжку та побачив величезну книжку без обкладинки, в неї були очі та довгі руки з ножицями. Вона старанно різала спортивний костюм Артемчика на маленькі шматочки.

– Ти що таке робиш?! – хлопчик був настільки здивований від побаченого, що навіть не злякався.

– Це моя помста! – відповіла книжка, зложила руки в боки та грізно подивилася на хлопчика.

– Ти пошкодила мій костюм! Батьки будуть тебе лаяти!

– Хі–хі–хі! Дуже весело! Уявляю, як ти їм говориш, що вночі я порізала на шматочки твій одяг, – книжка затряслась від сміху. Але раптом посерйознішала. – Ти на мене подивись! Ти мене зовсім без мого яскравого, глянцевого, найкрасивішого костюму в світі оставив!!!

– Вибач мене, будь ласка! Завтра я все полагоджу! Чесне слово!

– Добре, я повірю тобі.

Раптом задзвонив веселий дзвоник будильнику і хлопчик прокинувся.

Він озирнувся, спортивний костюмчик так і лежав на місті. Зовсім цілий!

– От насниться же таке… – тихенько промовив Артем. Але зранку попросив мати допомогти йому починити книжку.

– Звичайно! Треба добре ставитися до книжок і вони віддячать тобі, відкрив нові пригоди та дивовижні міста! Якщо бажаєш, ми почитаємо з тобою.

Того дня хлопчик уважно слухав історії з книжок. Йому дійсно було цікаво. Він захотів скоріше навчитися читати самому, щоб робити це, коли забажаєш.

Вночі Артем знову прокинувся від якихось звуків. Він побачив купу книжок, які стояли біля його ліжка. Які ж вони були кумедні! З маленькими очима, в руках у деяких з них були музичні інструменти, а тонка висока книжка тримала диригентську паличку.

– Він прокинувся, починаємо! – зашепотіли книжки.

Після помаху диригентської палички деякі з них заграли на інструментах, деякі почали співати, а інші танцювали, смішно підскакуючи на тоненьких ніжках та розмахуючи книжковими сторінками.

Вистава була дивовижною! В ній повідали й про пригоди в джунглях, і про морську подорож, і про кумедні історії в дитячому садочку, і про фантастичних звірів, що існують тільки в казках.

– Якщо будеш нас читати, то дізнаєшся багато, – співали книжки.

– Дякую! Мені дуже сподобалось! Тепер я знаю, як це цікаво, читати книжки! – сказав хлопчик після вистави.

Наступного дня він сам попросив мати почитати йому, а потім ще сестру, коли вона повернулася зі школи, а ввечері ще батька.

– Оце так диво! – сказала Діана.

– Я тепер кожен день хочу читати! – відповів Артемчик. – І з книжками буду поводитися дуже акуратно!

– До речі, ельфи на обкладинці знову посміхаються! – здивовано помітила дівчинка.