Наталя Забіла - Рукавичка, Наталя Забіла

По ялинку внучка з дідомйшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідомдовговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучкана ялинку, на соснуі зронила якось з ручкирукавичку хутряну.

Рукавичка невеличкана снігу собі лежить.

Раптом мишкатишком-нишкомз нірки вилізла й біжить– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися – хто тут є?

Тільки голосу з хатинкищось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичкуі сама в ній стала жить.

Раптом зайчик-побігайчикз-під ялиночки біжить.

– Ну й хатинка!

Ну и дивинка!

Відгукнися – хто тут є? –Чує зайчик: Із хатинкихтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

– А я зайчик-побігайчикдовгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка –стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? –Чує білочка: з хатинкихтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка,є тут зайчик–куций хвіст!

– А я білка–тепла шубка,невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку,стали втрьох у хатці жить,Глядь, поглядь, аж ось лисичкапопід соснами біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? –Чує лиска: із хатинкихтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка,є тут зайчик–куций хвіст,є тут білка–тепла шубка.

Ну, а ти хто? Що за гість?

–Хто ж не зна мене, лисичку,і вигадливу, й метку? –Влізла й лиска в рукавичку,примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,і куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде пласти!

Скільки сміху й балачок!

Рукавичканевеличкана снігу собі лежить.

А з барлогуна дорогувийшов заспаний ведмідь– Що за зборище зібралось?

Що за хата?

Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас,зовсім спати не дає?

– Є тут мишка-гострозубка,є тут зайчик–куций хвіст,є тут білка–тепла шубка, то малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,і вигадлива, й метка,є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?

– Я ведмідь, я хочу спати,сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хатувсіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютуєломить всі кущі підряд.

Що робити? Хто врятуєпереляканих звірят?!

А тим часом дід та внучкавже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка,що аж зашпори зайшли.

– Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!

Побіжи, мій песик милий,рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,хвіст– угору, в землю – ніс,і примчався скільки духуна те саме місце в ліс.

Рукавичка як живая,ходить ходором, тремтить.

А до неї підступаєрозлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього –аж ведмідь оторопів,зразу втік і до барлогапричвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,стали песика хвалить,що прогнав ведмедя сміло,не злякався ні на мить.

Каже песик: – Дуже прошуінше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій рукавичку віднести.

– А хіба ж це рукавичка?! –загукали всі. – Невже?!

В нас нема такої звичкизабирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобоюрукавичку повернуть! –І веселою юрбоюзвірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинкурукавичку віднесли,і всі разом круг ялинкитанцювати почали.