Н. Забіла - Вовк і семеро козенят, Н. Забіла

До козиної до хатикоза і козенятаз лісу стежечка веде.

В хаті маму ждуть козлята,а коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить,в небі місяць блискотить.

До воріт коза підходить,у ворота стукотить:

– Відчиніться, відімкніться!

Ваша матінка прийшла,ваша матінка із лісумолочка вам принесла!

Відчиняють їй козлята,з ними вірний пес Рябко.

І заходять всі до хатипити свіже молоко.

Якось сірий вовк підслухав,що коза пішла у ліс,до воріт прибіг щодуху,під ворота сунув ніс.

«Зараз,– думає,– козлятокпроковтну одним ковтком!»І почав він промовлятиніжним-ніжним голоском:

– Відчиняйте, козенята, я несу вам молока!

– Чуєм, чуєм, це не мати - в неї пісня не така!

Тут один цапок сміливийнишком глянув через пліт,бачить – вовк страшний, жахливийпричаївсь біля воріт.

Сірий вовк цапка не бачить,витягає гострий ніжі гукає нетерпляче:

– Відчиняйте-но скоріш!

А козлята: – Ми не проти! –Не злякались хижака!

Відімкнули враз воротата як випустять Рябка!

Вовк, побачивши собаку,підібгав лякливо хвіст,підстрибнув – та з перелякуяк бебехнеться під міст!

Саме йде тут з лісу мати,молока малим несе.

А назустріч їй козлятата й розказують про все.

Почала коза радіти:

– Ну й Рябко наш молодець!

Ну й розумні в мене діти!–Тут і казочці кінець.