Н. Забіла - Два морози, Н. Забіла

Два морози йшли у ліс,все вбирали в іній.

В того був червоний ніс,а у цього – синій.

– Старший буде той із нас,-каже брат до брата,–хто людину зможе враздо кісток пробрати!

Їде дядько в сіряку,їде пан у шубі.

– Вибираймо до смаку,братику мій любий!

Посміхнувся Синій Нісі побіг до пана:

– Як би швидко кінь не віз,я вже не відстану!

А Червоний Ніс з горидивиться й сміється:

– Крізь куниці та бобривін і не проб ється.

Ну, а з дядьком аж ніякя не забарюся:

під розірваний сірякзараз заберуся!

Синій Ніс на пана вразналетів щодуху.

От під комір вже забравсь,от схопив за вуха.

Пан ховає в хутро ніс,зовсім замерзає.

А мороз під шубу влізі не вилізає.

І щипав, і пік як слідпана всю дорогу.

Та й лишив біля ворітвже напівживого.

В сніжній віхолі назаднаш мороз понісся.

– Чи вже впорався мій братз дядьком на узліссі?

А мороз – Червоний Ніс –теж за дядька взявся.

Дядько крекнув, з санок злізта й підперезався.

Витер іній, що вже встигобліпити брови,і ступивши просто в сніг,став рубати дрова.

От мороз поліз в дірки,і пече, й щипає,тільки дядько залюбкизнай собі рубає.

Вже подертий сірячокзовсім змок від поту.

Відступив мороз на крок,каже:– Ну й робота!

Дядько вже сіряк скида,видно, вгрівся добре.

На сіряк мороз сіда,каже:– Ач, хоробрий!

Як залізу я в сірякта укрию льодом,от тоді й побачиш, якзадубієш згодом!

Склавши дрова, дроворубйде до одежини.

А сіряк цупкий, як луб,весь – як та крижина!

І, натішившися вкрай,морозець радіє:

– Шубу з льоду одягай!

Я тебе зогрію!

Каже дядько:– Не шуткуй!

Забирайся духом! –Та й почав по сірякумолотить обухом.

Захрустів в мороза бік,затріщали кості.

Ледве-ледве він утік,плачучи від злості.

Вдягся дядько та й погнавконика до хати.

А мороз пошкандибавпід замет зітхати.