Брати Ґрімм - Біла та чорна наречені, Брати Ґрімм

Вийшла якось одна жінка із своєю донькою і падчеркою на поле – трави нарізати, і з’явився до них Господь Бог у подобі жебрака і питає:

– Як мені ближче пройти в село?

– Якщо хочете дізнатися дорогу,– відповіла мати, – самі її й шукайте.

А донька додала:

– А якщо ви боїтеся, що дороги вам не знайти, то візьміть собі поводиря.

А падчерка та й сказала:

– Бідний чоловіче, я тебе проводжу, йди разом зі мною.

Розлютився Господь Бог на матір і на доньку, відвернувся від них і зачарував їх: стали вони чорні, як ніч, і потворні, як гріх. А до бідної падчерки був Господь милостивий, – він пішов разом із нею і, коли вони підходили до села, дав їй своє благословення й сказав:

– Загадай собі три бажання, і я їх виконаю.

І сказала дівчина:

– Хотілося б мені стати такою ж прекрасною та світлою, як сонечко, – і раптом стала вона світлою й прекрасною, як день.

– А ще мені хотілося б мати гаманець із грошима, який би ніколи не ставав порожнім.

І дав їй Господь Бог такий гаманець, але сказав:

– Не забувай про найголовніше.

Дівчина сказала:

– А ще хотілося б мені, коли я помру мати на небі вічний спокій.

І це було їй теж обіцяно, а потім Господь Бог із нею попрощався.

Тільки прийшла мачуха із своєю донькою додому, бачить – стали вони обидві чорні; як вугілля, і ще потворні, а падчерка стала світла та прекрасна. І стала тоді мачуха серцем ще більш зла, і було в неї тільки одне на думці, як би зробити падчерці образу якусь і лихо.

А був у падчерки брат, звали його Регінер; вона сильно його любила й розповіла йому все, що сталося. Ось якось Регінер їй і каже:

– Мила сестро, я хочу написати твій портрет, щоб я міг тебе завжди бачити: адже любов моя до тебе така велика, що мені хотілося б на тебе дивитися безупинно.

І вона відповіла:

– Але я прошу тебе цього портрета нікому не показувати.

І ось зробив він портрет своєї сестри й повісив його у себе в кімнаті. А жив Регінер у королівському замку, де служив кучером. Кожного дня підходив він до портрета і дякував Богові за щастя, дароване його дорогій сестрі. Але померла в цей час у короля, де він служив, дружина, а була вона така красуня, що у всьому світі не можна було знайти такої, яка могла б бути такою ж красивою, і король був дуже сумний через це. Але придворні слуги помітили, що кучер кожного дня стоїть перед прекрасним портретом і милується ним, і стали йому заздрити» і сказали про те королю. Король наказав кучерові принести йому цей портрет. Коли він побачив, що вона у всьому схожа на його померлу дружину, тільки, мабуть, ще прекрасніша за неї, то дуже її покохав. Він наказав покликати до себе кучера й спитав, хто змальований на цьому портреті. Кучер сказав, що це його сестра. І вирішив король одружитися тільки з нею, дав кучерові карету і коней, пишне золоте вбрання і послав його привезти обрану ним наречену. Коли Регінер прибув з таким дорученням, його сестра зраділа, а Чорнявка – та стала заздрити її щастю, сильно розлютилася й каже своїй матері:

– Що ж це за чаклунство, коли ви не можете надати мені подібного щастя!

– Заспокойся, – сказала стара, – буде і тобі щастя.

І за допомогою чарівництва вона так затьмарила очі кучерові, що він став майже сліпий, а білій нареченій вона заклала вуха, і та майже нічого не чула. Потім сіли вони в карету, спочатку наречена в пишному королівському вбранні, а за нею мачуха із своєю донькою, а Регінер сидів на передку і правив. Проїхали вони деякий час, і крикнув кучер:

– Загорнися ти, сестрицю,

Щоб дощем не замочило,

Щоб пилюкою не вкрилась,

Щоб красунею прийти до короля.

Спитала наречена:

– Що це сказав мій милий братик?

– Ах, - відповіла стара, – це він сказав, щоб ти зняла з голови свій золотий весільний вінець і віддала б його сестрі.

Зняла вона з себе весільний вінець, одягла його на Чорнявку, а сама залишилася з непокритою головою. Поїхали вони далі; і невдовзі брат крикнув знов:

– Загорнися ти, сестрицю,

Щоб дощем не замочило,

Щоб пилюкою не вкрилась,

Щоб красунею прийти до короля.

Спитала наречена:

– Що це сказав мій братик?

– Ах, – відповіла стара, – він сказав, щоб ти визирнула з карети.

А проїжджали вони саме в цей час через міст над глибокою рікою. Тільки піднялася наречена і висунулась із карети, як викинули вони її звідти, і впала вона в середину ріки.

І в ту мить, коли вона потонула, випливла з дзеркально-ясної води білосніжна качка і попливла вниз по річці. Брат нічого цього не бачив і продовжував правити конями. Нарешті вони під’їхали до королівського замку. Привів Регінер до короля дівчину Чорнявку, немов свою сестру, – він думав, що це вона і є насправді, адже в очах у нього тьмарилося, йому було видно тільки, що виблискувала на ній золота сукня. Побачив король страшну потворність своєї несправжньої нареченої, сильно розлютився і наказав кинути кучера в глибоку яму, що була повна гадюками й іншими зміями. Але стара відьма змогла все ж таки оплутати короля і за допомогою своїх чар так – Ах, - відповіла стара, – це він сказав, щоб ти зняла з голови свій золотий весільний вінець і віддала б його сестрі.

Зняла вона з себе весільний вінець, одягла його на Чорнявку, а сама залишилася з непокритою головою. Поїхали вони далі; і невдовзі брат крикнув знов:

– Загорнися ти, сестрицю,

Щоб дощем не замочило,

Щоб пилюкою не вкрилась,

Щоб красунею прийти до короля.

Спитала наречена:

– Що це сказав мій братик?

– Ах, – відповіла стара, – він сказав, щоб ти визирнула з карети.

А проїжджали вони саме в цей час через міст над глибокою рікою. Тільки піднялася наречена і висунулась із карети, як викинули вони її звідти, і впала вона в середину ріки.

І в ту мить, коли вона потонула, випливла з дзеркально-ясної води білосніжна качка і попливла вниз по річці. Брат нічого цього не бачив і продовжував правити конями. Нарешті вони під’їхали до королівського замку. Привів Регінер до короля дівчину Чорнявку, немов свою сестру, – він думав, що це вона і є насправді, адже в очах у нього тьмарилося, йому було видно тільки, що виблискувала на ній золота сукня. Побачив король страшну потворність своєї несправжньої нареченої, сильно розлютився і наказав кинути кучера в глибоку яму, що була повна гадюками й іншими зміями. Але стара відьма змогла все ж таки оплутати короля і за допомогою своїх чар так

засліпила йому очі, що він залишив у себе і її, і доньку, навіть Чорнявка здалася йому гідною, і він насправді з нею одружився.

Якось увечері, коли чорна наречена сиділа у короля на колінах, припливла біла качка н ринві до кухні й каже кухарю:

– Вуглики в печі розворушіть,

Дайте мені пера просушить.

Кухар так і зробив, розвів для неї в печі вогонь; з’явилася качка, сіла біля пічки, обтрусилася і почала дзьобом, пір’я собі пригладжувати. Сидить вона, і так приємно їй відпочивати, і ось питає вона:

– Що робить брат мій Регінер?

Відповів кухар:

– Сидить він у глибокій ямі,

З гадюками та вужами.

Питає качка ще:

– Що робить чорна відьма в домі?

Відповідає кухар:

– Сидить, милується,

З королем цілується.

І сказала качка:

– Нехай це не справдиться! – і попливла по ринві.

Наступного ранку вона з’явилася знов і задала ті ж питання, і третього вечора теж. І не міг кухар утриматися, пішов і розповів про все королю. Захотілося королю все це побачити самому. Він прийшов наступного вечора туди, і, коли качка просунула голову із ринви, він схопив меч і відрубав їй голову. Миттю обернулася вона прекрасною дівчиною і була дуже схожа на портрет, писаний з неї братом. Зрадів король, а через те, що стояла вона мокра та гола, то наказав він принести дорогі сукні і наказав її одягти. Тут розповіла вона йому, як обманули її хитрістю і підступністю і кинули в ріку; і першим її проханням було, щоб витягли її брата із зміїної ями. Король виконав її прохання, увійшов в кімнату, де сиділа стара відьма, і спитав:'

– Скажи, на що заслуговує той, хто зробив ось це і це? – і розповів їй усе, що було.

Але відьма була така засліплена, що нічого не зрозуміла, і сказала:

– Він заслуговує того, щоб його роздягли догола і кинули в діжку, що утикана цвяхами, запрягли в ту діжку коня й пустили б її на всі чотири сторони.

І все це з нею і її донькою Чорнявкою було зроблено. А король одружився з білою прекрасною нареченою й нагородив її вірного брата.