Джозеф Джейкобс - Риба і Перстень, Джозеф Джейкобс

У давні-давні часи в одному з північних графств Англії жив багатий і вельможний барон, який до того ж був могутнім чарівником і знав усе, що має відбутися. Одного разу, коли його маленькому синові минуло чотири роки, він заглянув у чарівну книгу, щоб подивитися, що буде з хлопчиком. І з розпачем барон побачив у ній, що його син з часом одружиться з простою дівчиною, яка тільки що народилася в сім'ї дуже бідної людини, в маленькому будинку, що тулився в тіні Йоркського собору.

Барон негайно ж велів привести собі коня, скочив у сідло і помчав до міста. Розшукавши будинок, про який мовилося в чарівній книзі, і проїхавши повз його ґанок, він побачив бідняка, що сумно сидів біля порога. Барон скочив з коня, підійшов до нього і запитав:

– Що з тобою, добрий чоловіче?

– Бачте, ваша милість, – відповів бідняк, – у мене вже було п'ятеро дітей, коли з'явилася на світ шоста дівчинка. Звідки я настачу стільки хліба, аби їх усіх прогодувати?

– He журися, – сказав барон, – я тобі допоможу. Я візьму новонароджену дівчинку до себе, і тобі не доведеться піклуватися про неї.

– Від щирого серця дякую вам, сер, – сказав бідняк.

Він увійшов до будиночка, виніс звідти новонароджену і подав її баронові. Той скочив на коня й поїхав з маленькою дівчинкою на руках. Під'їхавши до берега річки, він кинув маля у воду, а сам поскакав до свого замку.

Але маля не потонуло. Якийсь час пелюшки і ковдрочка підтримували його на поверхні води, і воно пливло, аж поки потік викинув його на мілину напроти рибальської хатини. Тут його знайшов рибалка, йому стало шкода маленької дитини, і він узяв її до себе в дім. Дівчинку охрестили і назвали Неллі. Вона прожила у рибалки до п'ятнадцяти років і стала справжньою красунею.

Одного разу барон і його товариші полювали на берегах річки Узи і зупинилися біля рибальської хатини, щоб угамувати спрагу. До них вийшла п'ятнадцятирічна дівчина і принесла їм води. Всіх вразила незвичайна краса Неллі, і один з товаришів барона мовив йому:

– Ви вмієте вгадувати долю, бароне, скажіть, за кого вона вийде заміж?

– О, це легко вгадати, – відповів барон, – вона повінчається з яким-небудь бідняком. Але, якщо хочете, я погадаю їй. Підійди до мене, люба, і скажи, якого дня ти народилася?

– Не знаю, сер, – відповіла дівчина, – мене підібрали тут, на березі. Кажуть, мене принесло течією річки ось до цієї мілини п'ятнадцять років тому.

Барон чудово зрозумів, хто ця дівчина, і коли мисливці поїхали далі, він спочатку поскакав разом з ними, а потім повернувся до хатини рибалки і сказав Неллі:

– Послухай, дівчино, я хочу тебе ощасливити. Візьми цього листа і віднеси його до мого брата в Скарборо, там ти і залишишся на все життя.

Дівчина взяла лист і сказала, що охоче виконає наказ барона. Але ось що він писав:

«Дорогий брате, схопи подательку цього листа і негайно ж вели скарати її на смерть.

Твій брат Гемфрі».

Дівчина не гаючись рушила в путь, але дорогою їй довелося заночувати в маленькому готелі. Цієї ж ночі на готель напала ватага розбійників. Схопивши дівчину, вони скрутили їй мотузкою руки, зав'язали очі та вивернули її кишені, але знайшли там тільки лист. Розбійники його розкрили, прочитали і вирішили, що немилосердно вбивати таку гарну й покірливу дівчину. Ватажок узяв перо, шматок паперу і написав:

«Дорогий брате, негайно повінчай подательку цього листа з моїм сином.

Щиро твій, Гемфрі».

Він оддав листа Неллі і наказав їй іти далі.

Вона прийшла у Скарборо до благородного лицаря, у якого в той час гостював його племінник – баронів син. Прочитавши листа, лицар наказав негайно приготувати все необхідне до весілля і того ж дня повінчав Неллі з молодим бароном.

Незабаром після цього сам барон приїхав у замок свого брата і з подивом побачив, що здійснилося саме те, чого він так боявся. Але молоді люди були вже повінчані. Проте барон вирішив позбутися Неллі. Він запросив дівчину на прогулянку і повів її на прибережні кручі. Там барон схопив її за руки і хотів скинути в морські глибини. Але Неллі почала зворушливо благати його пожаліти її.

– Я не зробила нічого поганого, – сказала вона, – і якщо тільки ви мене не вб'єте, я зроблю все, що ви накажете. Якщо ви хочете, ні ви, ані ваш син ніколи більше не побачите мене.

Барон зняв з пальця золотий перстень і, кинувши його в море, сказав:

– Не з'являйся мені на очі доти, поки не побачиш цього персня.

Бідолашна Неллі пішла. Вона довго йшла, нарешті побачила великий гарний поміщицький будинок і попросила дати їй яку-небудь роботу. їй запропонували місце кухарки. Вона погодилася.

І ось одного разу вона побачила, що в будинок поміщика входить барон зі своїм братом і сином. Неллі не знала, що їй робити, але незабаром заспокоїлася, подумавши, що ніхто з них не побачить її.

Бідолаха зітхнула і заходилась чистити велику рибину, яку треба було приготувати на обід. Коли Неллі розчиняла її, вона помітила в ній щось блискуче, вийняла золоту дрібничку і впізнала баронів перстень, який той кинув з високої кручі в Скарборо. Неллі дуже зраділа і, звичайно, постаралася якнайкраще зварити рибу.

Гості поміщика з'їли рибу. Вона їм дуже сподобалась, і вони запитали господаря будинку, хто варив рибу. Поміщик сказав: «Не знаю», – і покликав у їдальню своїх слуг.

– Пришліть сюди кухарку, що варила цю чудову рибу, – наказав він їм.

Слуги побігли до кухні і сказали Неллі, що її кличуть у їдальню. Вона обсмикнула плаття, наділа баронів золотий перстень на палець і увійшла до святково прибраної кімнати.

Гості побачили молоду вродливу кухарку і здивувалися ще більше. А барон… той просто розлютився! Він накинувся на неї з кулаками, але Неллі ступила крок йому назустріч і показала руку, на якій блищав перстень. Потім вона зняла перстень з пальця і поклала його на стіл.

Тоді барон нарешті зрозумів, що він не має сили боротися з долею, подав їй руку, підвів до столу і оголосив усьому товариству, що ця дівчина – дружина його сина.