Ганс Андерсен - Срібна монета, Ганс Андерсен

Якось вийшла з карбування срібна монетка, світла та чистенька.

– Ура! Я вирушаю гуляти світом! – задзеленчала красуня й покотилася...

Дитина міцно стискала її в тепленькому кулачку, скупар молився на неї, старі люди уважно роздивлялися, у молодих вона не затримувалася та швиденько котилася далі.

Цілий рік монета гуляла країною, аж одного разу опинилася за кордоном. І залишилася останньою рідною грошиною в гаманці мандрівника.

– Он як, – усміхнувся чоловік. – Іще маю пам’ятку з Батьківщини! Що ж, нехай подорожує разом зі мною.

Монетка радісно дзенькнула, коли в гаманці з’явилися іноземні подруги. Ті постійно змінювали одна одну, а вона залишалася на своєму місці. Це було почесно для красуні.

Срібляста заїхала дуже далеко, навіть сама не знала куди. Монетка чула від сусідок, що вони француженки, італійки… Іноземки розповідали про місця, де зупинявся мандрівник, але сама красуня нічого не бачила. Згодом засумувала й нарешті вирішила: «Хіба багато дізнаєшся, сидячи в гаманці?» Тому за першої ж нагоди вислизнула у шпарину й опинилася в кишені штанів, які саме винесли в коридор, аби потім почистити. Монетка випала з них, примостившись на готельній підлозі.

– Як добре! Відтепер можу знову вільно гуляти світом! Побачу нових людей, цікаві звичаї, – зраділа блискуча красуня.

– А що це за монетка? – почулося тієї ж миті. – Мабуть, фальшива.

– Я ж срібна, чистого дзвону та справжньої чеканки! – виправдовувалася бідолашна, проте її ніхто не слухав.

– Позбудуся цього непотребу ввечері, – вирішив новий господар та так і вчинив.

А наступного дня іноземку знову почали лаяти.

– Бідолашна я, нещаслива! Чого варте моє срібло, коли ніхто не цінує?

А якось красуня опинилася в руках бідної жінки: трудівниця одержала гроші за важку щоденну працю.

– Я занадто бідна, щоб тримати у своєму тонкому гаманці фальшиву монету, – почала розмірковувати робітниця. – Доведеться когось надурити, хоч як і неприємно про це думати…

Жінка завітала до крамниці багатого пекаря. Торговець дуже добре розумівся на грошах, тому відразу кинув підозрілу монету в обличчя трудівниці.

– Як гірко відчувати, що ти створена на біду іншим. Нещасній не дали за мене навіть хліба, – плакала срібна красуня.

– Не хочу нікого дурити, – вирішила жінка, повернувшись додому. – Проб’ю в монетці дірочку – хай кожен знає, що фальшива. Хоча... Стривай, може, ти щаслива? Тоді повішу на шию сусідській дівчинці. Хай носить на удачу.

Маленька радісно всміхалася сріблястій іграшці й заснула з нею на грудях. А зранку мати крихітки зважила монетку на долоні:

– Ти й справді щаслива? Зараз перевіримо!

Жінка затерла дірочку та пішла до продавця лотерейних квитків. Через великий натовп монетку не викрили, вона опинилася в купі таких, як і сама. Чи виграв квиток – невідомо, та зранку знову пролунало:

– Фальшива!

Срібляста переходила з рук у руки й усюди чула сварливі слова.

– Обманювати знову і знову... Як же це нестерпно, коли ти чесна! – плакала красуня.

Ніхто не вірив у монетку… Аж одного разу з’явився мандрівник. Йому також підсунули цю грошину, та коли спробував нею заплатити, навколо закричали:

– Підробка!!!

– Що це?! – засяяв чоловік. – Це ж наша рідна монетка, чесна громадянка моєї Батьківщини! А в ній пробили дірку та називають фальшивою. Це ж треба! Заберу її додому.

– Знову мене вважають доброю та потрібною. Повернуся до країни, де знають, що я справжньої чеканки срібна монетка.

Красуню загорнули в білий папір, і незабаром вона повернулася додому.

– Скінчилися мої поневіряння! – раділа мандрівниця. – Повертається щасливе життя! Я ж срібна, чесного карбування, і зовсім не шкода, що пробили дірку й назвали фальшивою: це не біда, якщо ти справжня! Треба лише мати терпіння, й усе минеться.