Ярослав Гжендович - Нічний подорожній, Ярослав Гжендович

Вітаємо на планеті Мідґаард! Це магічне місце, населене розумними істотами, які схожі на людей, духом скандинавської міфології та жахливим створіннями, що немов зійшли з полотен Ієроніма Босха. Саме тут самотній землянин шукає загублених членів експедиції й опиняється у вихорі надзвичайних подій.

Ярослав Ґжендович

Господар крижаного саду

Нічний подорожній

Передмова

Сага про cад крижаних насолод

Коли ми згадуємо про польське фентезі, то насамперед мова заходить про «Відьмака» Анджея Сапковського. Перша повість циклу, який тоді ще й не був циклом, вийшла друком у 1986-го року. Проте польське фентезі народилося на чотири роки раніше разом із публікацією оповідання «Фортеця трьох колодязів» (1982). Написав його — тоді ще маловідомий, але амбітний молодий автор Ярослав Ґжендович.

Після «Фортеці» були й інші оповідання: одні більш вдалі, а інші — абсолютно прохідні. Ґжендович не планував обмежуватися фентезі — він охоче писав у різних жанрах, а часом і поєднував їх. Це була епоха зародження сучасної польської фантастики: ПНР доживала свої останні роки, і до жанру прийшла нова генерація — зухвала, готова на експерименти й не схильна до компромісів із владою. Власне, багатьом із них фантастика дала можливість висловитися щодо суспільства, в якому вони жили.

Тоді ж, 1982-го, починає виходити культовий журнал «Fantastyka» (з 1990-го і до сьогодні — «Nowa Fantastyka»), а 1986-го року великий Лем публікує свій останній роман «Фіаско» та йде із жанру. Нові польські фантасти — серед яких і Ґжендович — раптом усвідомлюють, що можуть буквально все. Ба більше, тепер у них є майданчик, на якому це «все» цілком реально опублікувати. Ось чому автори з таким захопленням беруться експериментувати з жанрами, зокрема і з новими для польського читача. Тоді саме оповідання мали більші шанси, ніж великі форми: існував не тільки журнал, але й низка фензинів. Спраглі до фантастики читачі обговорювали найцікавіші тексти, сперечалися про подальшу долю жанру, починали писати самі. У ці благословенні дні можна було прокинутися знаменитим, написавши лиш одне по-справжньому сильне оповідання.

Ярослав Ґжендович написав їх чимало. Його запам’ятали, на його нові тексти чекали. Однак перша книжка — також збірка оповідань — з’явилася друком лише 2003-го, в молодому амбітному видавництві «Фабрика слів». «Фабриканти» одразу постановили: «На відміну від старшого покоління, яке намагалося навчати або повчати, ми насамперед будемо розважати; читачу буде моторошно, захопливо, весело, але завжди цікаво; жодних нуднючих описів того, за яким принципом діє двигун неіснуючого космічного корабля, жодних філософувань на десятках сторінок».

Цілком передбачуваний жест — як компенсація за роки ПНР-івської соціальної фантастики. Але в цьому маніфесті автори, звісно ж, трохи лукавили: кращі представники того покоління й справді розважали читачів. Але не тільки.

Той-таки Ярослав Ґжендович раз по раз намагався осягнути те, що відбулося з країною за останні роки. Природа революцій, пост-колоніальний досвід, сутність війни і те, як вона змінює людину. Найсильніші тексти народжувалися з бажання чи навіть потреби висловитися, не стояти осторонь. Часом у них помітний і вплив улюблених письменників Ґжендовича: це і автори кіберпанку, і творець «Молодшої Едди» Сноррі Стурлусон, і брати Стругацькі. Часом це підкреслено «чоловіча» проза (хай би яким умовним не було це означення): жорстока до читача, а ще більше — до героїв.

Зав’язка «Господаря крижаного саду», звісно ж, нагадує «Важко бути богом» братів Стругацьких, але стрімко й невблаганно рухається в бік давніших текстів, скажімо, «Беовульфа» та вище згаданих скандинавських саг. Друга ж лінія — історія принца Тенджарука — радше нагадує традиції східної прози та романи виховання.

Ця книжка стала візитівкою Ґжендовича і лонґселером: вона зібрала низку престижних премій, з 2005-го року кілька разів перевидавалася у Польщі, її завжди можна знайти на полицях книгарень, за мотивами роману створили настільну гру, а нещодавно переклали російською (2017) та білоруською (2019) мовами. Ця тетралогія страшно дратує одних читачів і неймовірно захоплює інших. І оця небайдужість, напевно, й гарантує цікаве та захопливе читання й пошуки подвійного дна.

Я радий, що тепер ми можемо познайомити з нею й українських читачів!

Володимир Арєнєв

Розділ 1

Нічний подорожній

Двері усі,

Коли прийдеш додому,

Ти роздивися, ти перевір,

Бо невідомо, недруг який

Там причаївся.

Розказували, що він вийшов просто з хвиль Північного моря, породжений їхнім крижаним, лютим безмежжям, приведений у світ заплідненою морем утопленицею.

Розказували, що він вийшов із Пустки Тривоги, де був створений не так, як інші Тіні, як плід чиїхось нечистих помислів. Не такий, бо в усьому схожий на людину.

Розказували, що він був сином Гінда, бога воїнів, що смертна жінка зачала його, коли бог укотре подорожував по землі у втіленні мандрівника.

Розказували, що його породила блискавка, яка вбила доньку великого моряка Стіґінґа Галасливої Сокири, Сікрану Солоний Вітер, коли вона у грозу