Шеклі Роберт - Бухгалтер, Шеклі Роберт

Містер Ді сидів у великому кріслі. Його пояс на штанях був ослаблений, на колінах лежали вечірні газети. Він мирно попихкував люлькою і насолоджувався життям. Сьогодні йому пощастило продати два амулети й пляшку приворотного зілля, дружина домовито господарювала на кухні, звідки долинали апетитні аромати, та й люлька курилася легко. Задоволено зітхнувши, містер Ді позіхнув і потягнувся.

Через кімнату прошмигнув його дев'ятирічний син Мортон, навантажений книгами.

— Як справи у школі? — окликнув його містер Ді.

— Нормально, — відповів хлопчик, сповільнивши кроки, але не зупиняючись.

— Що там у тебе? — запитав містер Ді, вказавши на оберемок книг у руках сина.

— Так, підручники з бухгалтерського обліку, — промовив Мортон, дивлячись кудись убік, і зник у своїй кімнаті.

Містер Ді похитав головою. Хлопець втовкмачив собі в голову, що хоче стати бухгалтером. Бухгалтером! Щоправда, Мортон справді швидко рахує, але все ж цю примху доведеться забути. Його чекає інша, краща доля.

Задзеленчав дзвінок біля дверей.

Містер Ді підтяг ремінь, квапливо накинув сорочку й відчинив вхідні двері. На порозі стояла міс Грииб, вчителька і класний керівник його сина-четвертокласника.

— Будь ласка, заходьте, міс Грииб, — запросив Ді. —Дозвольте вас чим-небудь почастувати?

— Мені ніколи, — сказала вчителька і, взявшись в боки, застигла на порозі. Сиве розпатлане волосся, вузьке довгоносе обличчя й червоні сльозливі очі робили її на диво схожою на відьму. Що, власне й не дивно, адже міс Грииб і справді була відьмою.

— Я прийшла поговорити про вашого сина, — заявила вона.

У цю хвилину, витираючи руки об фартух, з кухні вийшла місіс Ді.

— Сподіваюся, він не пустує? — з тривогою мовила вона.

Міс Грииб зловісно пирхнула.

— Сьогодні ми писали річну контрольну. Ваш син ганебно провалився.

— О боже, — сказала місіс Ді. — Це, напевно, весна...

— Весна тут ні до чого, — урвала міс Грииб. — Минулого тижня я задала Великі Закляття Кордуса, першу частину. Ви ж знаєте, наскільки вони прості. Він не вивчив жодного.

— Гм, — промовив містер Ді.

— З біології він не має анінайменшого уявлення про основні магічні трави. Анінайменшого.

— Немислимо! — сказав містер Ді. Міс Грииб зловісно розсміялася.

— Мало того, він геть забув Таємний алфавіт, який ми вчили в третьому класі. Не пам'ятає Захисної Формули, імен дев'яносто дев'яти молодших бісів Третього кола, забув навіть той мізер, який знав із географії Пекла. І що найгірше — він просто не бажає вчитися.

Містер і місіс Ді мовчки перезирнулися. Усе це було дуже-серйозно. Певною мірою хлоп'яча неуважність була припустимою і навіть заохочувалася, тому що свідчила про силу характеру. Але дитина повинна знати основи ремесла, якщо сподівається коли-небудь стати повноцінним чаклуном.

— Скажу прямо, — вела далі міс Грииб, — у давні часи я б його відрахувала, і оком не зморгнувши. Але зараз нас лишилося так мало.

Містер Ді сумно кивнув. Чаклунське ремесло в останні сторіччя занепало. Старі родини вимерли, загинули від рук демонів або стали науковцями. А примхлива публіка майже цілковито втратила інтерес до давніх чар та заклять.

На сьогодні тих, хто володів Давнім Мистецтвом, можна було перерахувати на пальцях. Вони зберігали його та викладали дітям у таких навчальних закладах, як приватна школа міс Грииб для дітей чарівників. Це була спадщина і священний скарб.

— Це ж треба — хотіти стати бухгалтером! — сказала вчителька. — Не розумію, де він цього набрався. — Вона докірливо поглянула на містера Ді. — Не розумію, чому цю дурну забаганку не роздавили в зародку.

Містер Ді відчув, як його обличчя наливається кров'ю.

— Майте на увазі, поки в Мортона в голові ця дурня, він не зможе приділяти належну увагу Тавматургії!

Містер Ді не витримав погляду червоних очей відьми. Так, це його провина. Не можна було приносити додому той іграшковий арифмометр. А коли він уперше застав Мортона за грою в подвійний бухгалтерський облік, слід було спалити гросбух!

Але хто міг знати, що ця безневинна витівка переросте в нав'язливу ідею?

Місіс Ді розгладила руками фартух і сказала:

— Міс Грииб, уся надія на вас. Що ви порадите?

— Усе, що могла, я зробила, — відповіла вчителька. —Лишається одне — викликати Борбаса, Демона Дітей. Але це, природно, маєте вирішити ви самі.

— О, навряд чи все так серйозно, — швидко промовив містер Ді. — Виклик Борбаса — крайній захід.

— Повторюю, вирішувати вам, — сказала міс Грииб. — Хочете — викликайте, хочете — ні. Але за нинішнього стану справ вашому синові ніколи не стати чарівником.

Вона повернулася й попрямувала до виходу.

— Може, залишитесь на чашечку чаю? — поспішно запропонувала місіс Ді.

— Ні, я спізнююся на шабаш відьом у Цинцинаті, — кинула міс Грииб і зникла в клубах помаранчевого диму.

Містер Ді розігнав рукою дим і зачинив двері.

— Фе, — сказав він. — Могла б скористатися ароматизованим видом.

— Старомодна, — пробурмотіла місіс Ді.

Вони мовчки стояли біля дверей. Містер Ді лише тепер почав усвідомлювати, що відбувається. Важко було уявити, що його син, його кров і плоть, не хоче продовжувати сімейну традицію. Цього просто не може бути!

— Після вечері, — нарешті вирішив містер Дні, — я з ним поговорю. По-чоловічому. Впевнений, що ми обійдемося без втручання демонів.

— Гаразд, — сказала місіс Ді. — Сподіваюся, ти зможеш його напоумити.

Вона посміхнулася, але чоловік побачив, як в її очах блиснули знайомі відьомські вогники.

— Моя печеня! — раптом згадала місіс Ді, і вогники згасли. Вона поспішила на кухню.

Вечеряли мовчки. Мортон знав, що приходила вчителька, і їв, немов почуваючи свою провину, час від часу поглядаючи на батька. Містер Ді різав м'ясо, суворо насупивши брови. Місіс Ді навіть не намагалася заговорити.

Проковтнувши десерт, хлопчик сховався у своїй кімнаті.

— Мабуть, почнемо, — сказав містер Ді. Він допив каву, витер рот і підвівся. — Спробую переконати його. Де мій Амулет Переконання?

Дружина на якусь мить глибоко замислилась, потім підійшла до книжкової шафи.

— Ось він, — сказала вона, витягаючи його з книги в яскравій обкладинці. — Я ним користувалася замість закладки.

Містер Ді поклав амулет до кишені, глибоко зітхнув і попрямував до кімнати сина.

Мортон сидів за своїм столом. Перед ним лежав записник, помережений цифрами й дрібними акуратними записами, а також шість ретельно загострених олівців, гумка, рахівниця та іграшковий арифмометр. Над краєм столу загрозливо навис стос книг: "Гроші" Римраамера, "Практика банківського обліку" Джонсона і Келоуна, "Курс лекцій для державних фінансових інспекторів" Елмана та з десяток інших.

Містер Ді відсунув убік розкиданий одяг і звільнив собі місце на ліжку.

— Як справи, синку? — запитав він найдобрішим голосом, на який був здатний.

— Усе гаразд, тату! — відгукнувся Мортон. — Я дійшов до четвертого розділу "Основ бухгалтерського обліку", відповів на всі запитання...

— Синку, — м'яко перервав його Ді, — я маю на увазі заняття в школі.

Мортон знітився й зачовгав ногами по підлозі.

— Адже ти знаєш, у наш час мало кому з хлопчиків випадає нагода стати чарівником.

— Так, знаю. — Мортон різко відвернувся і високим нервовим голосом вимовив: — Але, тату, я хочу бути бухгалтером. Дуже хочу, тату.

Містер Ді похитав головою.

— У нашій родині, Мортоне, завжди були самі чарівники. Уже понад одинадцять століть прізвище Ді відоме в надприродних колах.

Мортон продовжував дивитися у вікно й човгати ногами.

— Адже ти не хочеш мене засмучувати, синку? — Містер Ді сумно посміхнувся. — Розумієш, бухгалтером може бути кожний. Але лише одиниці здатні опанувати мистецтво Чорної Магії.

Мортон відвернувся від вікна, узяв зі столу олівець, спробував, чи гострий, і почав повільно обертати в пальцях.

— То як, синку? Можеш ти навчатися ретельніше, щоб міс Грииб була задоволена?

Мортон похитав головою.

— Я хочу бути бухгалтером.

Містер Ді зусиллям волі вгамував гнів. Що сталося з Амулетом Переконання? Може, заклинання ослабло? Треба було підзарядити його...

— Мортоне, — вимовив він сухо. — Я всього лише Адепт Третього ступеня. Мої батьки були дуже бідні й не могли відіслати мене вчитися до університету.

— Знаю, — прошепотів хлопчик.

— Я хочу, щоб у тебе було все те, про що я міг лише мріяти. Мортоне, ти можеш стати Адептом Першого ступеня. — Містер Ді задумливо похитав головою. — Це буде важко. Але ми з твоєю мамою зуміли відкласти трохи грошей і якось назбираємо решту суми.

Мортон покусував губи й обертав олівець.

— Синку, Адептові Першого ступеня не доведеться працювати в магазині. Ти можеш стати Прямим Виконавцем Волі Диявола. Прямим Виконавцем! Що ти на це скажеш?

На якусь мить Ді здалося, що його син зворушений. Губи Мортона розкрилися, очі підозріло заблищали. Але потім хлопчик поглянув на свої книги, рахівницю та іграшковий арифмометр.

— Я буду бухгалтером, — сказав він.

— Побачимо! — Терпець містера Ді остаточно урвався. —Ні, хлопче, ти не будеш бухгалтером, ти будеш — чарівником. Так було краще для твоїх рідних, так буде краще і для тебе, присягаюся всім, що є проклятого на світі! Ти ще пригадаєш мої слова.

І він вибіг з кімнати.

Мортон одразу повернувся до своїх книг з обліку.

Містер і місіс Ді мовчки сиділи на дивані. Місіс Ді в'язала, але думки її були зайняті іншим. Містер Ді сумно дивився на витертий килим у вітальні.

— Ми його зіпсували, — нарешті промовив містер Ді. —Одна надія — на Борбаса.

— О, ні! — злякано вигукнула місіс Ді. — Він надто малий.

-Хочеш, щоб твій син став бухгалтером? — гірко запитав містер Ді. — Щоб цілими днями длубався у цифрах, замість того щоб займатися важливою роботою Диявола?

— Звісно, ні, — сказала дружина. — Але Борбас...

— Знаю. Я сам почуваюсь убивцею.

Якийсь час вони сиділи мовчки. Потім місіс Ді сказала:

— Може, дідусь міг би щось зробити. Він завжди любив хлопчика.

— Мабуть, — задумливо промовив містер Ді. — Але чи варто його турбувати? Зрештою, старий уже три роки як мертвий.

— Знаю, — сказала місіс Ді, розпускаючи неправильний вузол на плетиві. — Однак третього нам не дано: або дідусь, або Борбас.

Містер Ді погодився. Звісно, неприємно порушувати спокій Мортонового дідуся, але звертатися до Борбаса — набагато гірше. Містер Ді негайно зробив необхідні приготування, щоб викликати свого покійного батька.

Він змішав докупи блекоту, розмелений ріг однорога, болиголов, додав уламок драконового зуба й усе це помістив на килимі.

— Де моя чарівна паличка? — запитав він дружину.

— Я поклала її в сумку до твоїх ключок для гольфа, — відповіла вона.

Містер Ді дістав чарівну паличку й змахнув нею над сумішшю.