Шеклі Роберт - Незамінна річ, Шеклі Роберт

Річард Грегор сидів біля запорошеного столу в приміщенні ООО — "Особливого Окремого Осередку" Всесвітньої Служби Знеопоганення Планет і втомлено перегортав чималий список. У списку тому було 2305 позицій. Грегор намагався перевірити, чи, бува, чого не пропустив.

Протирадіаційне мастило? Є. Вакуум-сполохи? Є. Якесь там водночасне причандалля? Є... Наче все на місці.

Він позіхнув і глянув на годинника. Час уже повернутись Арнольдові, його компаньйону. Арнольд поїхав замовити всі ті 2305 позицій і простежити, щоб їх надійно та ощадливо повантажили на борт космольота. Через кілька годин осередок ООО має, згідно з графіком, стартувати для виконання чергового важливого завдання.

Але чи передбачив він у списку все, що треба? Адже космічний корабель — то "річ у собі", самодостатня й самозабезпечувана.

Якщо у вас десь на планеті Дурдім-ІІ скінчаться харчі, ви там не знайдете крамниці щось собі прикупити. І коли у вашому двигуні, скажімо, погорять прокладки, ніяка ремонтна служба не поспішить вам їх замінити. Ви мусите мати запасні прокладки тут же, на борту. А ще — інструмент, щоб їх замінити, а ще — інструкції, як це робиться. Космос надто великий, аби в ньому могло існувати щось подібне до аварійного сервісу.

Сепаратор повітря? Є. Спецсигарети? Є. Схоже, ракета перетвориться на універсальний магазин, подумав Грегор.

Він відсунув список, витяг колоду пошарпаних карт і став розкладати абсолютно нерозв'язний пасьянс, якого колись сам вигадав.

Минуло кілька хвилин, і до контори жваво вскочив Арнольд.

Грегор підозріливо глянув на компаньйона. Коли цей хирлявий хімік чимчикував отак — пританцьовуючи, ще й з осяйною посмішкою на широкому обличчі, — це зазвичай означає, що фірмі ООО світять неабиякі клопоти.

— Все роздобув? — запитав Грегор.

— Більше ніж усе,— гордовито повідомив Арнольд.

— Маємо вже злітати о...

— Злетимо, ще й як! — вигукнув Арнольд. — Я, між іншим, заощадив нам з тобою цілу купу грошей,— додав він, сідаючи на край стола.

— Ой, лихо... — зітхнув Грегор. — Що ти там іще накоїв?

— Зваж сам,— значливим тоном почав Арнольд. — Згадай, у що насправді обходиться спорядження звичайнісінької експедиції. От ми напаковуємо у ракету 2305 найменувань — про всяк випадок: може, щось знадобиться. В результаті скорочується корисне навантаження, обмежується життєвий простір, а весь той мотлох так і лежатиме без ужитку!

— Хіба тільки раз чи два врятує нам життя,— докинув Грегор.

— А я це взяв до уваги,— сказав Арнольд. — Уважно вивчив питання. І тепер маю змогу сильно урізати той наш список. Бо трапилася крихта щастя — я знайшов річ, справді необхідну для будь-якої експедиції. Незамінну річ.

Грегор підвівся й загрозливо посунув до компаньйона. В його мозку замигтіли картини заподіюваного каліцтва, та все ж він зусиллями волі стримав себе.

— Арнольде,— мовив він. — Я не знаю, що ти накоїв. Але найкраще було б, якби ти приставив ті 2305 найменувань на борт і надійно їх там закріпив.

— Я не міг цього зробити,— нервово хихотнув Арнольд,— бо витратив всі гроші. Але ця штука окупить усе.

— Яка штука?

— Одна справді незамінна річ. їдьмо до ракети, там побачиш.

Більше Грегор не витяг з нього ні слова. Всю дорогу, до космопорту Кеннеді Арнольд лиш таємничо всміхався сам до себе. їхня ракета вже стояла на місці старту, готова злетіти за кілька годин.

Арнольд гордовитим жестом розчинив люк.

— Ось! — проголосив він. — Перед тобою те, про що астронавти могли тільки молитися.

Грегор зайшов до ракети й побачив велику, химерного вигляду машину з безліччю розсипаних там і сям циферблатів, лампочок та індикаторів.

— Що це? — спитав він.

— Ну, хіба не красуня? — Арнольд любовно погладив машину рукою. — Той Міжзоряний Тандитник Джо хотів був її приховати, але я таки її видурив майже за безцінь.

Грегорові все стало ясно. Йому вже доводилось мати справу з Міжзоряним Тандитником Джо, і завжди такі оборудки кінчалися швидко і нещасливо. Придбане у Джо причандалля начебто працездатне; але коли, як і в яких ситуаціях його можна використовувати — це нікому не відомо.

— Ніякого мотлоху, коли він від Джо,— суворо заявив Грегор,— я в політ більше ніколи не візьму. Доведеться продати цю потвору як металобрухт. — І він став виглядати яку-небудь добрячу залізяку, аби розбити машину.

— Зачекай,— зупинив його Арнольд. — Дай я тобі все розповім. Уяви собі: ми далеко у космосі, і в нас відмовив двигун. Ми перевірили, в чому річ, і виявили, що у третьої шестерні відпала й кудись закотилася гайка. Ми її не знайшли. Що будемо робити?

— Знайдемо запасну гайку спосеред двох тисяч трьохсот п'яти найменувань, яких ми повантажили саме на такі випадки,— твердо відповів Грегор.

— Ага! Але ти не включив до списку дюралеві гайки діаметром чотири дюйми! — радісно вигукнув Арнольд. — Я список продивився. Ну, і що ж тоді?

— Не знаю,— сказав Грегор. — Скажи ти.

Арнольд підійшов до машини й, натиснувши якусь кнопку, гучно й чітко проголосив:

— Дюралюмінієва гайка, діаметр чотири дюйми!

Машина загуділа, забурмотіла... заблимали лампочки. Тоді враз передня панель машини відхилилась назад, і на світ з'явилася блискуча свіжовироблена дюралева гайка.

— От що ми зробимо! — заявив Арнольд.

— Гм,— озвався Грегор. Він не був аж надто вражений. — Значить, вона вміє робити гайки. А що вона ще вміє?

Арнольд вдруге натиснув кнопку:

— Фунт свіжих креветок.

Штовхнув панель і видобув креветки.

— Забув звеліти, щоб вона їх очистила,— пробурчав Арнольд. — Ну, гаразд. — І натиснув кнопку: — Графітовий пруток, чотири фути завдовжки, діаметр два дюйми.

Цього разу панель розкрилася ширше й надовго, бо пруток був величенький.

— А що іще вона вміє? — спитав Грегор.

— А чого б іще тобі заманулось? — відгукнувся Арнольд. — Маленького тигреняти? Карбюратора висхідного типу, модель А? 25-ватової лампочки чи палички жувальної гумки, га?

— Ти хочеш сказати, що вона може утнути все, що хочеш? — пробелькотів Грегор.

— Так, узагалі все що завгодно. Це — Виробник! Можеш спробувати сам.

Грегор спробував — і швидко видобув, одне за одним, пінту свіжої води, ручний годинник, банку соусу до крабів.

— Гм, гм,— тільки й сказав він.

— Зрозумів тепер, про що йдеться? Хіба це не краще, ніж завантажувати 2305 назв різного мотлоху? Хіба не простіше, не логічніше — виробляти все, що потрібно, лиш як виникне така потреба?

— Звучить привабливо,— мовив Грегор. — Тільки ж...

— Що тільки ж?

Грегор похитав головою. А справді — що? Він не мав жодного уявлення. Просто давно переконався на власному досвіді, що всі технічні новинки ніколи не бувають такими корисними, надійними, взагалі доречними, як видаються на перший погляд.

Він довго думав, тоді натиснув кнопку й промовив:

— Транзистор, тип G серії 1324Е.

Машина загуділа й відкинула панель, явивши світові маленький транзистор.

— Непогано,— відзначив Грегор. — А що ти там робиш?

— Обчищаю креветки,— відповів Арнольд.

Поласувавши смачним салатом з креветками, компаньйони запитали в диспетчерів дозволу на зліт, і за годину ракета була вже в космосі.

Вони прямували до Деннета-IV, невеликої планети в сузір'ї Скарабея. Планета ця була тепла, волога і вельми родюча, але мала одну неприємну особливість: на ній майже весь час ішов дощ. Власне, дощило там дев'ять годин з кожних десяти, а в ту десяту годину все одно заходило на дощ.

На них чекала не така вже важка робота. Для багатьох планет, що відзначалися тими чи іншими неприємними особливостями, давно вже розроблено принципи регулювання клімату. Щоб змінити обличчя планети, фірмі ООО вистачить якихось кілька днів.

Подорож була не багата на події. Аж ось нарешті в ілюмінаторах з'явився Деннет. Арнольд вимкнув автопілот і спрямував ракету вниз, крізь щільну хмарову оболонку. Потім вони ще кілька миль спадали у білястому, майже прозорому серпанку. Тут компаньйони побачили гірські вершини й видивилися собі між них голу сіру рівнину.

— Дивний, одначе, колір мав ландшафт,— зауважив Грегор.

Арнольд кивнув. Він невимушено і вправно виконав звичний спіральний маневр, тоді вирівняв ракету, спустив її ще ближче до рівнини й, вимкнувши двигуни, зробив посадку.

— Ти ба, ніякої рослинності,— задумливо мугикнув Грегор.

За мить вони взнали, в чім річ. Ракета трошки зависла у порожнечі, тоді враз прошила наскрізь усю ту сіру рівнину й, пролетівши вниз ще вісім футів, тицьнулась у твердий ґрунт.

Сіра рівнина являла собою ніщо інше, як туман, але туман такої густини, що можлива тільки на Деннеті.

Компаньйони мерщій відстебнулися й почали рахувати в себе зуби, кості та суглоби. Лиш переконавшись, що нічого важливого не поламали, заходились оглядати корабель.

Для бідолашної старенької ракети падіння не минулося даром. Геть вийшли з ладу рація та автополіт. Погнулись десять пластин хвостового оперення. А що найгірше — розбилися на друзки кілька тендітних елементів управління.

— Нам іще пощастило,— промовив Арнольд.

— Так,— сказав Грегор, вдивляючись у щільну запону імли. — Тільки наступного разу посадку хай робить автоматика.

— Як на те, то я навіть радий, що так сталось,— відгукнувся Арнольд.— Зараз ти сам побачиш, що наш Виробник — то справжній рятувальник. Нумо, до роботи!

Вони склали список усіх пошкоджених вузлів та деталей. Арнольд підступив до Виробника, натиснув кнопку й проказав:

— Приводна пластина, площа п'ять на п'ять дюймів, товщина півдюйма, сплав типу 342.

Машина вмить подарувала їм пластину.

— Нам їх треба десять штук,— сказав Грегор.

— Знаю. — Арнольд знову натиснув кнопку: — Ще одну.

Машина нічого не видала.

— Мабуть, слід промовляти команду повністю,— здогадався Арнольд. Гепнув кнопку кулаком і проголосив: — Приводна пластина, площа п'ять на п'ять дюймів, товщина півдюйма, сплав 342.

Машина мовчала.

— Дивні справи,— сказав Арнольд.

— Ой, не дивні... — зітхнув Грегор, відчуваючи, як у животі в нього щось раптом ніби опустилось.

Арнольд спробував ще раз — безуспішно. Він подумав трохи, тоді натиснув кнопку й сказав:

— Пластмасова чашка.

Машина виробила чашку з яскравої блакитної пластмаси.

— Ще одну,— звелів Арнольд. Виробник лишився байдужим, і тоді Арнольд замовив воскову свічку. Машина йому не відмовила. — Ще одну воскову свічку,— проказав Арнольд.