Руданський - Байки, Руданський

ЛЕВ І ПРОЛЕВ (ЛЕВ І ЦИГАН)

Іде циган по діброві

(Десь лихе носило),

При нім пара вареників,

Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,

По лісі блукає:

Іскривився, курить люльку…

Аж Лев вибігає.

Вибігає, став, питає:

«Хто ти, чорний враже?»

«Скажи перше, хто ти, враже?» –

Циган йому каже.

Стрепенув звір головою,

«Я Лев», – промовляє.

«Ти Лев собі, а я Пролев!» –

Циган відвічає.

«Ходім битись!» – Лев говорить.

«Та ходімо, враже!

Тілько я ще не обідав», –

Циган йому каже. –

Як даси чого поїсти,

Трохи підкріпитись,

Тоді піду із тобою

В чисте поле битись!»

«Та нічого, – Лев говорить, –

З тобою робити!

Мушу тобі на закуску

Хоч телицю вбити!..»

І кинувся межи стадо,

Телицю вбиває;

Шабатує пазурами,

Шкуру іздирає.

Оббілував, як годиться,

Сів коло телиці;

А цигану дає шкуру

І шле до криниці:

«Біжи, – каже, – до криниці,

Та не забавляйся:

Як набереш води повну,

Бігцем повертайся!»

Пішов циган, не вертає,

Сидить та й копає…

Лев приходить. «Що ти робиш?» –

Цигана питає.

«Таже бачиш, що я роблю:

Криницю копаю!

Що я тобі шкурлатами

Все черпати маю?!

Принесу тобі криницю,

Та й роби, що знаєш!»

«Ну, небоже, – Лев подумав, –

Добру силу маєш!..»

І нагнувся, сам за шкуру,

Води набирає,

А цигана за дровами

У ліс посилає.

Пішов циган, не вертає,

Тілько дуби в’яже…

Лев приходить: «Що ти робиш?» –

Циганові каже.

«Таже бачиш, що дубину

Докупи збираю;

Отак візьму усю разом

Та й повириваю!..»

Подивився Лев могучий,

Махнув головою:

«Оце, – думає, – на лихо,

Здибався з бідою!..»

Бере його до телиці

Живо відсилає,

А сам дуба молодого

При землі ламає.

Зламав дуба молодого,

На кряжі кряжує

Та й, сердешний, нагадався,

Що вогню бракує…

Приніс дрова та й гадає,

Де вогню узяти.

Але циган йому каже:

«А що, Леве-брате?

Вдарим в камінь пазурами!

Хто вогню добуде,

То той у нас і без бійки

Найсильніший буде!»

Пішли вони до каменя,

Разом поставали,

Як ударив Лев у камінь –

Пальці позлізали…

Заревів Лев, підняв лапи,

Лапи об’юшило!

А наш Пролев добуває

Губку та кресило.

Як ударив – скала ціла

В іскрах загоріла

І доразу суха губка

Димом задиміла…

Ідуть вони до телиці,

Вогонь розкладають;

Розбатовують телицю,

Стегна запікають.

Запікають тлусті стегна,

Обід спорядили,

Спорядили обід пишний,

На двох розділили.

Посідали і балюють:

Лев аж припадає;

А що циган вже й наївся, –

Решту розкидає.

А за ним голодні птахи

Купами літають;

Що розкине, поїдають

Та розволікають.

Лев поглянув – його Пролев

Вже й кісток не має,

Лежить собі проти сонця,

Живіт вигріває.

«Що, Пролеве, будем битись?» –

Лев несміло каже.

«Та вже ж битись, не миритись!

Але чекай, враже:

Возьми перше стисни камінь –

Як води добудеш,

То тоді ти і без бійки

Найсильнішим будеш!..»

Бере камінь Лев у лапи,

Потряс головою;

Як потисне… камінь тріснув,

Сиплеться мукою…

«Видиш, враже, – циган каже, –

Й води не добудеш!

Та як же то ізо мною

Боротися будеш?

Отак тисни, як я тисну» –

Циган промовляє

Та руками вареника

Щосили стискає.

Заюшила сироватка…

«Видиш, – циган каже, –

Що вас двадцять таких левів

Того не докаже!»

Та ще лучче вареника

Перед Левом тисне!

«Ану тепер, – каже циган, –

Хто з нас лучче свисне?»

Підійнявся Лев могучий,

Як на лапи стане,

Та як свисне, та як клясне.

Аж волосся в’яне!..

«Тепер я вже, – циган каже, –

Тілько не дивися!

А то й очі повилазять,

І сам повалишся!»

Лев нагнувся, сплющив очі,

Стоїть, ані писне…

А той його ломакою

Як під вуха свисне!

Зашуміло, загуділо,

Й задзеленькотіло,

І в очах стома свічками

Запалахкотіло…

«Не чорти ж мені надали

З тобою зчепитись…

Ні, небоже, що вже хочеш,

А не буду битись!»

«Е, боїшся, бісів Леве! –

Циган став казати, –

Неси, враже, шкуру грошей

До моєї хати:

Тоді тілько я з тобою

Миром помирюся…

А не хочеш, то я зараз

Із тобою б’юся!..»

Став, подумав Лев могучий:

Нічого діяти!

Коли хоче біда грошей,

То тра біді дати…

Бере шкуру, йде за грішми,

Повну набирає,

Несе її за циганом,

Аж чоло впріває…

Привів циган його в кузню

Межи циганята.

«Скидай, – каже, – Леве, шкуру,

Ото моя хата!»

Лев скидає йому шкуру,

Кузню оглядає;

Аж циганя із-під вугля

Штабу витягає.

Розпалилась тая штаба,

Світить і біліє,

Розсипає кругом іскри…

Жаром червоніє…

«Що то, брате, за відміна?» –

Лев почав питати.

«А попробуй, – циган каже, –

То сам будеш знати!»

Як вхватився Лев за штабу –

Боже, твоя воле!..

Завертівся, замотався

Та кулею в поле!..

«Нехай же їм сто чортяків!

Каже коло ліса. –

Щоб минутку ще потримав,

То б згорів до біса!..»

14 апреля [1858].

ВОРОНА I ЛИС (ХИТРА СОРОКА)

Пробігає Лис голодний,

Через пеньки скаче;

Аж слухає: десь Ворона

На гілляці кряче.

Прибігає, хоть видати,

Та ніяк дістати!..

Лис хитриться і вертиться,

Давай підмовляти.

Підмовляє, щоб ізлізла,

Заглядає в очі,

Обіцяє м’яса гори,

Ворона не хоче.

«І не хочу, і не можу, –

Стала говорити: –

Іди, – каже, – коли хочеш,

На село дурити!..

Ти думаєш, що Ворона

Розуму не має,

Сидить собі на гілляці,

Нічого не знає.

Та я знаю, що ти хочеш,

Як собака, їсти,

І хіба б я дурна була,

Щоб думала злізти».

«Бог з тобою, голубонько! –

Став Лис прикидатись. –

Та тепер вже, зозуленько,

Нічого боятись:

Вийшов указ з того світу,

Щоб мир був усюди,

Щоби мирно собі жили

І звірі, і люди…»

А Ворона розважає:

«Брешеш ти, мій враже!»

Далі кругом подивилась

Та й Лисові каже:

«Та який же мир той буде

Та спокій між нами,

Коли онде йдуть до лісу

Стрільці із хортами!»

«Будь здорова, голубонько!»

«А