Андрій Микулін - Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін

Опис і аналіз жахливої політики, що її практикує червона (і не тільки) Москва на неросійських народах.

Андрій Микулин

Концентраційні табори в Совєтському Союзі

БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЬНИКА Серія друга, ч.2

Закордонні Частини Організації Українських Націоналістів видають «БІБЛІОТЕКУ УКРАЇНСЬКОГО ПІДПІЛЬНИКА» для користування українського революційно-визвольного підпілля в Україні.

Дохід з продажі книжок «Бібліотеки Українського Підпільника» за кордоном призначений на фінансування видань, потрібних в Краю.

Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів 1958
Вступ

«Вони бояться правди — хай світ почує правду!» — такий епіграф написав український автор Василь Савченко на своїй книжці «Безимлаг», виданій в Авґсбурзі 1948 року.

«Вони» — це ті, в кого руки залиті кров'ю мільйонів невинних жертв українського й інших неросійських народів СССР; це ті, що на одній шостій частині світу запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. Це — большевики, московські імперіялісти, колонізатори.

Не зважаючи на те, що російська імперія існує вже більше чотирьох сторіч, а сучасна комуністично-російська система — майже 40 років, світ і до цього часу мало поінформований про жахіття в тюрмі народів — СССР. Навіть тоді, коли протягом 1955–1956 рр. на Захід повернулася численна кількість кол. вояків німецької армії, що потрапили під час другої світової війни до російського полону і, як живі свідки нелюдських знущань у совєтських концтаборах, свідчили про масове народовбивство, арешти і заслання в СССР, — світ далі майже не звернув на те уваги. Знову ж, коли українська еміґрація на Заході, маючи численні свідчення й оригінальні документи від запроторених до совєтських концтаборів українців (напр., з Мордовських концтаборів), закликає вільний західній світ вжити супроти носіїв російського імперіялізму та його допоміжних сил моральних і матеріяльних санкцій, — вільний світ не то що вперто мовчить, але й ще поступово вплутується в коло московської коекзистенції, вишукує шляхи мирних контактів та співпрацює з народовбивцями, а цим самим посередньо сприяє системі невільництва і концтаборів у СССР.

Видаючи книжку «Концентраційні табори в Совєтському Союзі», ми хочемо відкрити бодай частину заслони, де як свій, так і чужий читач зрозуміє суть жахливої політики, що її практикує червона Москва на неросійських народах.

Історичні коріння московсько-совєтських концтаборів

Система замкнення до концентраційних таборів з найбільш примусовою працею, ізоляцією від вільного життя, методою жорстокого і брутального знущання над сумлінням і шляхетними почуттями душі людини, над релігійними переконаннями і людяністю винайдені не сучасною, існуючою в СССР, комуністичною владою. Цю систему одержано в спадщину ще від російських царів, коріння якої тягнуться з глибокої давнини віків, тобто з часів творення московської держави, з часів виникнення т. зв. «великоросійської» нації. Напр., російська історія твердить, що ще за часів московських князів Ярослава Тверського та Василя Костромського в Суздальських князівствах існували тюрми та князівські катівні («застєнкі»), до яких бояри і князі замикали своїх противників на довгі роки, і тримали їх під спеціальним режимом. В російській історії[1] стосовно уділового порядку Суздальського князівства в ХІІІ-ХІУ сторіччях занотовано: «В гонитві за «промислами» (грабунками) у князів чимраз більше зростало і зміцнювалось почуття відчуження та розвивалось відверте хижацтво. Вони дивились один на одного, як на постійних ворогів та суперників і при першій нагоді грабували один одного, забивали на смерть, а в ліпшому випадку замикали ворогів до в'язниць, де ті потім знаходили свою смерть, або на наказ князів та бояр їх передчасно забивали».

Московський князь Іван III 1478 року, захопивши військовою силою м. Новгород, дуже жорстоко розправився з новгородцями. Він вивіз (депортував) до Москви і там ув'язнив новгородського архиєпископа Сергія, багатьох новгородських бояр покарав на смерть, інших замкнув до в'язниць, а пересічне населення виселив з новгородських земель на схід московського князівства. За наказом Івана III з Новгороду були також виселені німецькі купці та торгівці. За прикладом Івана III діяв і його син, московський князь Василь III. 1510 року він знищив м. Псков і зліквідував псковське віче, з самого міста депортував до Московщини 300 родин, а на їхніх маєтках поселяв корінних москалів. У зв'язку з таким брутальством московських князів, псковський літопис записав на своїх сторінках таке: «Гіркими сльозами оплакували псковичі втрату власної вікової вольности, а населення бідне не зазнало правди московської».

1517 року Василь III заарештував рязанського князя Івана, а його князівство прилучив до Москви. Подібно, як і в Псковщині, рязанців вигнано юрбами до московської волости, а на їх місце поселено москалів. Робилося це, як стоїть у російській історії, для того, щоб знищити в них бажання до повстань, заколотів, бунтів та відокремлення від Москви. Те саме зробив Василь III з Сіверськими землями та їхнім населенням. Свою дружину Соломонію (з роду Сабурових) Василь III замкнув до манастиря і силою постриг її в монахині.

В ті самі часи в суздальських князівствах, які становили московське царство, було запроваджене вже й кріпацтво. Князі роздавали «служимим» людям землю з її населенням, а за те, що землевласник (поміщик) служив з «своєї землі» державі, селянство було змушене працювати на землевласника, обробляти його лани та сплачувати податки. Селянам заборонено самовільно залишати землевласників і переходити на поселення до інших, а щоб закріпачити їх напостійно, землевласники записували селян до «письменних» книг і вони рахувалися закріпаченими до тієї землі, до якої їх приписано.

В XV сторіччі на Московщині з'явилася велика кількість манастирів, серед них особливо визначалися в Костромському, Галічському, Вологодському та Білозерському краях, а також на Соловецьких островах, що знаходяться на Білому морі. Соловецькі острови, це є група островів, які розташувалися при вході в Онезьку губу; найбільший з них називається Соловецький (площа до 800 квкм). На цьому острові, серед хвойних лісів, озер та боліт, побудовано 1436 року Соловецький манастир. Манастир мав до 75.000 га землі, багато лісів та