Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Книга змін 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Книга змін" автора Андрій Юрійович Цаплієнко. Жанр книги: Сучасна проза.
Книга «Книга змін» була написана автором - Андрій Юрійович Цаплієнко. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Книга змін" в соціальних мережах: 

Приголомшливі оповіді відомого військового тележурналіста. Репортера захопили кримські бойовики. Попереду бетонні стіни, голод, тортури.

Як він вирвався на волю?.. Що насправді відбувалося в Дебальцевому?
Погляд зсередини...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 63
Перейти на сторінку:
Андрій Цаплієнко
Книга змін

Тим, хто, назавжди залишившись у нашому минулому, визначає наше майбутнє


Якщо бажаєш, щоб світ змінився, сам стань цією зміною.

Магатма Ґанді Передмова

Бруківка біля стадіону Лобановського, архангел Михайло серед диму, кров на Майдані, зелені чоловічки та «поребрини». У пам'яті все ще надзвичайно свіже. Ми не забули, як наближалася війна. У своїй книжці Андрій Цаплієнко показує нам це по-особливому, ізсередини, з іншого боку, у незнайомому для більшості ракурсі. Глибоко й покроково.

Кожне оповідання — це емоція. Вона значно зрозуміліша і ближча, ніж повідомлення з випуску новин. Я, до речі, не обмовився: Андрій саме показує, а не розказує, не розповідає. Йому вдалося, на мій погляд, головне — текст цілковито переносить тебе в книжкову реальність. Події відбуваються вже не з героями, а з тобою, читачем. Кожне оповідання ти мимоволі пропускаєш крізь себе. Можна сказати — проживаєш. У голові виникає чітка візуалізація. Читаєш і відчуваєш, як твій одяг пройнявся запахом вогнища. А потім серце б’ється дедалі частіше. Ще б пак: не щодня, коли на тебе оголосили полювання, ти в джипі малознайомої людини вночі порушуєш державний кордон і мчиш Луганською областю. Розумієш, що готовий до всього. І, проїжджаючи блокпост, за яким невідомість, чуєш характерний «клік-клак» у виконанні автомата, якому в патронник досилають набій. Клік-клак, що наближає війну. ЇЇ наближало багато що.

Я добре пам’ятаю 17 липня 2014 року. Перші повідомлення про збиту «пташку», як висловився на своїй сторінці в Інтернеті той, хто її збивав. Це була реальність, у яку мозок просто відмовлявся вірити. Дуже багато болю й емоцій. Особисто мене того дня просто «вбив» один фотознімок. Ні, не тіл, пристебнутих пасами до авіакрісел. І навіть не дитячих іграшок серед уламків. Мене паралізувало фото знаменитого путівника «Lonely Planet», який просто лежав на траві неподалік крісел. «Bali, Lombok» — було написано на обкладинці. Я дивився на фото й уявляв себе на місці цілком конкретної, добре зрозумілої і близької мені людини. Хтось мріяв про Індонезію, збирав гроші, відпрошувався в керівництва, складав маршрут. І був уже на порозі мрії, коли клацнув застібкою свого паса безпеки в кріслі Боїнга з трьома сімками на борту. І помер щасливим. Із путівником у руках. Смакуючи мрію. Помер практично миттєво: розгерметизація салону на висоті майже десяти кілометрів не дала зрозуміти, що життя і мрію обірвали підступна тактика й війна, про яку цей хтось не раз чув у новинах. Але й на думці не мав, що на тій війні загине.

Тоді я уявляв себе на борту МН-17 уперше. Більше ніж за рік Цаплієнко раптом повернув мені ці відчуття, причому глибші, ніж у перший раз. Творча реконструкція останніх годин життя Боїнга переносить тебе в 17 липня 2014 року. Просто до салону літака. Щоб переживати й боятися до кінця, хоч і знаєш, яким він, кінець, буде. Це оповідання — основа для фільму, який збере на фестивалях багато премій. А книжка — альтернативний підручник з історії, у якому правда залишиться не в цифрах і фактах, а в емоціях, зрозумілих кожному.

Дмитро Комаров, телеведучий, мандрівник

Четверо виходять із ломбарду

Війна була неминучою. Якби ми вчасно змінилися, вона легкою примарою майнула б десв поряд і розчинилася в повітрі, не лишивши й сліду. Але ми не хотіли змінюватись. І тому вона почалася. Я не знаю, як це пояснити. Я не впевнений, що в мене це вийде. Але спробую.

* * *

На площі перед старим ломбардом стояв величезний монумент, споруджений на честь тих, хто, не спитавши дозволу б людей, проголосив Україну радянською. І сама площа мала гучну назву — імені Радянської України. Отут я й побачив дивного чоловіка в облізлій ондатровій шапці та стьобаному ватнику нарозхрист, який вимахував кулаками перед монументальною будівлею.

Наближалося холодне радянське свято. Руки робітників жваво збивали трибуну для міського начальства, а гладкі міліціонери пританцьовували на місці, намагаючись зосередитися на думках про тепло та горілку. Вони навіть не відразу зрозуміли, звідки долинає крик:

— Віддайте мої гроші, суки!

Чоловік у лисій «ондатрі» на голові був геть п’яний. У стиснутих до синяви кулаках він тримав по каменюці.

— Суки брехливі! Забрали все!

Я бачу, як він махає своїми батогами-руками, розкручуючи їх, мов дві пращі, і, коли ступінь обертання сягає максимуму, розтискає кулаки. Чути дзвін розбитих шибок. А потім рокотання божевільного сміху, змішаного з хрипінням та лайкою. Усе це розноситься над площею, геть заглушуючи пісні радянських композиторів, що ллються з динаміків на голови та у вуха перехожих. Робітники, які стукали молотками, завмерли й притихли.

— Де мої гроші?! Де мої речі?! Де моє щастя?! — сміявся власник розхристаного ватника.

— Зараз і свободу заберемо! — крикнув ментівський старшина. — Ану, хлопці, в’яжіть його!

— Та ви й так її забрали! Вже давно!

Сміх над площею не стихав. Ще раз весело дзенькнули шибки.

— Та заткніть же цьому алкоголіку рота!

Огрядні міліціонери кинулися ловити п’яничку, але виявилося, що це не так і легко. Він ухилявся від них

1 2 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга змін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга змін"