Мацуо Басьо - Хокку

Японський ліричний вірш Хокку відрізняється граничною стислістю та своєрідною поетикою. Воно зображує життя природи і життя людини в їх злитій, нерозривній єдності на тлі круговороту пір року. Мистецтво писати хокку – це насамперед вміння сказати багато чого в небагатьох словах.

Хокку Мацуо Басьо Переклад Миколи Лукаша * * * На голій гілці самотній ворон тихо старіє. Осінній вечір. * * * Як шумить-гуде банан, як у кадуб капа дощ,- чую цілу ніч. * * * Холод, ніч, нудьга... Чути плюскоти весла десь од берега. ВДАЧА Оттакий я єсть: глянь на росяні дзвонки — то й сніданок весь. * * * Пущу коня вбрід — полегесеньку впишусь в літній краєвид. * * * На старім ставку жаба в воду плюснула — чули ви таку? * * * Гедзь на будяку: ти стривай, не клюй його, горобейчику! * * * Степу рівнява — ніде оку зачепитись. Жайворон співа. * * * Я заріс, як щіть. А худий який, блідий! Весняні дощі... * * * Видиться мені: плаче з місяцем стара в гірській глушині. * * * Вже й по маю — ах! Птахи плачуть, а у риб сльози на очах. * * * Трава-мурава... Узялася сном-марою слава бойова. * * * Тиша, мир і лад. Десь там тоне межи скель цвіркотня цикад. * * * Осінь із дощем... Навіть мавпа лісова вкрилась би плащем. СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК Зсохнеться ось-ось, як узимку на шнурку димлений лосось. * * * Окуні морські зуби щирять із полиць: в лавці холодно... * * * Крук — немилий птах, але як милує зір в ранішніх снігах! * * * Рушу, й раптом — хить! Ухоплюсь за колосок... це розлуки мить. * * * Чистий водоспад... 3 ярих сосен глиця в воду падає улад. * * * Побравши ціпки, зійшлись діди сивочолі усі на гробки. * * * Хризантеми пах... У кумирнях з прадавен темні лики Будд. * * * Довгий, довгий шлях — і ніхто не йде навстріч, лиш осіння ніч... * * * Чом так пост?рів я цеї осені? Птиці, хмари. * * * Осінь-праосінь... Як там живе сусіда? Не знаю зовсім. * * * В мандрах я знеміг. Полем паленим шуга сон мій — чи юга? * * * Десять літ тут жив. Едо! Я іду. Прощай! Ти — мій рідний край. * * * Мавпа зойкне — співчуття... А як плаче в непогідь кинуте дитя? ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ Цілував би — жаль: од моїх пекучих сліз іней піде в тань... * * * Рік кінчивсь, а мандри ні: далі в стоптаних сандалях, в зношенім брилі... * * * Жаль на серце впав: при дорозі рожі цвіт кінь мій общипав... * * * Я, метеличок, собі крильця обірву: на, цвіти, мачок! * * * Мандрівник — і все: це тепер моє ім'я. Йде осінній дощ. * * * Берег високий. Потішив мені душу самотній сокіл. * * * Із далеких літ скільки всього нагадав цей вишневий цвіт! * * * Тяжка година! До нічлігу ледь добрів — цвіте гордина! * * * Квіття горове шелевіє-шелестить... Водоспад реве. * * * Зозулі р?зспів в передсвітанні тоне. Далекий острів. * * * Чужина чужа — знов мандрую у світи... Мжить осіння мжа. * * * В мандрах десь і вмру... Вітер в душу наганя холод і журу. * * * Кулюсь на коні: тінь моя коцюрбиться мовчки по землі. * * * Журавель знеміг, на холодне поле впав... Мандрівця нічліг. * * * Сакура стара — невже справді зацвіла? Спогад, ніби дим... * * * Ніч шляхи мела: скільки снігу там зосталось після помела! * * * Виходжу з Кінч?, мов із мушлі той м'якун. Осінь наскінчу. * * * Он рибалка-птах: любо глянуть, як пірна, але й сумно — ах! ЧИСТОТА Білий лотос-цвіт: не цурається багна, із якого зріс. * * * Червень на порі. Хмари-тучі залягли на Бурли-горі. * * * Стань, мандрівцю, глянь: попід тином оно-но сірики цвітуть! * * * Чи весна прийшла, чи старий минувся рік? Святоблива ніч.