RIV - Війна у пам'яті минулого, RIV

На полі бою, де правди честь,

Та зу сіх сторін лунають крики,

Воїни дарували знову смерть,

Розсіюючи багатовічні муки.

Що ж говорити нам тепер,

Думаючи про страшні віки?

Якщо не повернувся – вмер

Солдат у розгарі бійки.

І лежить поранений офіцер –

Не допоможуть йому вже ліки.

Ворог вщент його роздер –

І течуть по тілу кроваві ріки.

А для нас – це лиш минуле,

Що пам'ятаємо ми з історії,

І нам вже той вітер не подує,

Нагадуючи про бойові події.

Воно забуте і десь існує,

Лише в конспектах алегорії.

Та раз від разу хтось дарує,

Натхнення сильної емоції.

І нам не зрозуміти, що відчує 

Мала дитина вбитого бійця,

Яка від командира того почує,

Що її батько загинув від штика.

Друга дівчина також сумує –

Згубила у полі коханого свого,

І сліз із очей їй більше не бракує,

За коханим і посмішкою його.

Відомо людству ще здавна,

Немає моменту гірше цього,

Як торкається душі війна:

Ховаючи юним солдата свого.

І згадують, як звучить ім'я бійця,

Що чують рідні у ві снах своїх:

Тато, матір, кохана і друга сім'я,

Шукаючи у цьому безмежжя утіх.

Та не має гіршого на світі цьому,

Як проводжати сина у війська,

І йдучи він із батькового дому,

Вернеться не він, а правда гірка.

І ховатимуть серед поля й грому,

Знаючи, що не прийде більш біда.

І не будуть ховати рідного знову:

Не витримають – велика ціна.

Війна згасла, зайшла у норму,

Всі знайдені та поховані тіла,

Але тримають криваву форму,

Та дитина і дівчина-вдова.

І не менше шкодують про війну,

Батько солдата, і мати теж.

І ніхто вже не відправить знову,

Рідного на поле до краю меж.

Йшли роки, і не більше світла –

Не вийшли люди із тієї тіні...

Знову війна, і знову підла,

Гинуть солдати у часи подібні.

Кінець