Марті - Дволикий 4 (2х2), Марті

СЦЕНА 1: ПРОБУДЖЕННЯ 

Локація: Аркгем. Охоронювана палата. Глибока ніч. 

Камера повільно наближається до металевих дверей з вічком. За дверима — тиша. Лише легке гудіння флуоресцентних ламп та віддалений звук краплі, що падає у ванні. Раптом — крик. Різкий, уривчастий, як задушене ревіння звіра. Потім тиша. 

ІНТ. ПАЛАТА ГАРВІ ДЕНТА — НІЧ 

Гарві Дент сидить на ліжку, різко прокинувшись, обличчя у поту, очі розширені. Дихає уривчасто. Камера обертається навколо нього, як у сповільненому сні. 

На стіні — відкинута тінь Гарві. Але вона роздвоюється. Одна половина стоїть нерухомо, інша — наче дихає, тремтить, живе окремо. 

ШЕПІТ (голос Дволикого, з глибини темряви, з усіх боків одночасно):
"А вона теж прокидається ночами, Гарві?"
(пауза)
"Чи в тебе вистачило милосердя залишити її в тиші могили?" 

Гарві кривиться, затуляє вуха, але голос усередині, а не зовні. 

ГАРВІ
(крізь зуби, наче себе вмовляє)
Це не я... це не я... 

ШЕПІТ (тихіше, ближче):
"Ні, це ми." 

На мить камера зупиняється на дзеркалі, розміщеному на стіні. В ньому — лише половина обличчя Гарві. Інша — в темряві. Потім — миготіння. Відображення змінюється: тепер обидві сторони — обпечені, викривлені. Але тільки в дзеркалі. Він сам цього не бачить. 

Гарві стискає голову руками, починає гойдатися вперед-назад. 

ГАРВІ (тихо, тремтячим голосом):
"Це місце... воно не лікує. Воно шепоче..." 

За межами палати — чути віддалений крик ще одного пацієнта. Камера віддаляється, двері закриваються автоматично з клацанням. 

Тиша. 

--- 

СЦЕНА 2: СПОВІДЬ 

ІНТ. АРКГЕМ — КІМНАТА ДЛЯ ЗУСТРІЧЕЙ — ДЕНЬ 

Кімната освітлена стерильним білим світлом. Стіни — голі, тільки годинник, що цокає занадто голосно. Камера — статична, фронтальна. Гарві сидить на жорсткому стільці, навпроти — психотерапевт, стримана жінка середнього віку в окулярах, з блокнотом у руках. 

Гарві худий, темні кола під очима, пальці нервово сіпаються. Очі — втомлені, майже порожні, але глибоко всередині — щось ще живе. Щось небезпечне. 

ГАРВІ
(голос тихий, рівний)
Мені сняться ті, кого я… ми… знищили.
(пауза)
Сняться її очі. Я прокидаюся і ще відчуваю запах диму. Іноді — навіть смак металу.
(затримка)
Я знову бачу його... обличчя. Моє... те, друге. 

Він піднімає погляд — вперше дивиться психотерапевтці прямо в очі. Повільно. 

ГАРВІ (продовжує)
Але найбільше… я чую його сміх.
(усміхається, втомлено)
І найгірше... іноді я сміюся разом з ним. 

ПСИХОТЕРАПЕВТ
Хто "він", Гарві? 

Невелика пауза. Гарві кладе руки на стіл, пальці тремтять. Потім — повільна, напружена посмішка. Але в ній немає радості — тільки біль. 

ГАРВІ
(шепоче)
А хіба ви ще не зустрілись? 

Психотерапевт кидає короткий погляд на охоронця в кутку кімнати. Потім — знову дивиться на Гарві. 

ПСИХОТЕРАПЕВТ
Ви нічого не робили. Це все лише ілюзія, Гарві. Травма. Захисний механізм. 

ГАРВІ
(піднімає голову, посмішка стає ширшою, тривожнішою)
Якщо це ілюзія…
(схиляє голову на бік, наче щось слухає)
…то чому вона теж сміється? 

Він починає сміятись. Спершу тихо. Потім усе гучніше. Камера не рухається, але зображення наче дрижить від цього звуку. Сміх нестерпний, порожній, тріщить у вухах. На мить здається, що він звучить у стерео — ніби ще один голос приєднався. 

Психотерапевт мовчки сидить. Очі її вперше — злегка розширені. 

Сміх обривається різко. Гарві — знову тихий. Сидить, ніби нічого не було. 

ГАРВІ
(всміхається, ледве чутно)
Ми з ним не завжди згодні. Але… у цьому — ми разом. 

--- 

СЦЕНА 3: СТАРИЙ ГАРВІ 

ІНТ. ТЕЛЕСТУДІЯ — ФЛЕШБЕК — ДЕНЬ 

Світло, камери, усмішки. Гарві Дент — у костюмі, пряма постава, очі блищать вірою у справедливість. Він сидить навпроти ведучої популярного шоу. На екрані позаду — напис: «Сила Закону: Гість — Гарві Дент». 

ЖУРНАЛІСТ
(з посмішкою)
Вас у пресі називають «двостороннім прокурором». Це щось особисте… чи просто збіг? 

ГАРВІ
(жартує, дістає монету, підкидає її)
Монета — лише символ. Але рішення я приймаю сам.
(впевнено всміхається)
У залі суду — доля залежить не від удачі. 

Лунають оплески. Гарві посміхається — щиро. В кадрі — він герой. 

РІЗКИЙ ПЕРЕХІД. 

ІНТ. АРКГЕМ — КАМЕРА — НІЧ 

Темрява. Тиша. Камера фіксує Гарві в напівтемряві, той самий рух — підкидає монету, але вже повільно, ніби ритуально. 

ГОЛОС (той самий текст, але зі зловісною хрипотою)
Монета — лише символ...
(пауза)
…Але рішення… ми більше не приймаємо самі. 

Гарві стискає монету в кулаці. В очах — страх і щось дике, тваринне. На обличчі — обидві сторони: одна — спітніла, стомлена, інша — в тіні, наче потойбічна. 

ГАРВІ (пошепки, ніби сам до себе)
…все ж ми лишилися чесними. 50 на 50. 

КРИХІТНА ПОСМІШКА. Монета знову злітає в повітря. Світло пробігає її ребром. 

СТРИБКОМ — ЧОРНИЙ ЕКРАН. 

Звуки сміху — не голосного, а приглушеного. Немовби в голові. Немовби поряд. 

--- 

СЦЕНА 4: СТІНИ РУХАЮТЬСЯ 

ІНТ. АРКГЕМ — КАМЕРА ГАРВІ — НІЧ 

Тьмяне світло блимавки на стелі. Камера нестабільно тримає фокус, ніби сама втрачає рівновагу.
Гарві сидить на підлозі, вся стіна перед ним вкрита дитячими й маніакальними малюнками монет — одні цілі, інші поділені навпіл. Деякі стерті нігтями, інші намальовані кров’ю або графітом. 

В одній монеті вирізане ім’я: РЕЙЧЕЛ. Коли камера наближається — видно, що це справжній виріз на гіпсовій стіні. 

Стіни навколо ніби дихають — ледве помітно, але їх вигин злегка змінюється при кожному диханні Гарві.
Шепоче вітер — але вікна зачинені. Чути віддалене: "Ти пам’ятаєш...?" 

ГАРВІ
(дивиться на стіну, пошепки)
Це все просто стіни…
(голос глухне)
Просто… стіни… 

У тіні в кутку камери з’являється відображення — не в дзеркалі, а ніби в самій темряві.
Це він — інший Гарві. Дволикий. Обличчя наполовину обпечене, волосся обпалене, око блищить люттю. 

ДВОЛИКИЙ (уявний)
Ти слабкий. Ти носиш маску доброчесності…
(наближається, голос сильнішає)
…а я — твоє справжнє лице. 

ГАРВІ
(панічно встає, відходить, хитається)
Ти — не я. Ти — хвороба. 

ДВОЛИКИЙ
Ні, Гарві. Я — правда.
(усміхається)
А ти — лицемір з краваткою. 

Гарві кричить, хапає уламок залізного каркасу зі стіни, б’є дзеркало, яке лишилось від попереднього допиту. 

СКЛО РОЗЛІТАЄТЬСЯ. Його рука в крові. Він дихає важко, дивиться в уламок — бачить себе, але вже не знає, яким саме себе він бачить. 

ТИША. Камера повільно від’їжджає назад. Сцена завмирає в мороці, лише чути краплі крові на підлозі. 

--- 

СЦЕНА 5: КАМЕРА-ОДИНОЧКА. НІЧ. 

ІНТ. АРКГЕМ — КАМЕРА ГАРВІ — НІЧ 

Плавна, гіпнотична панорама камери кімнатою. Стіни — подряпані нігтями, шматками ложок, уламками металу. Серед безладу — десятки символів: монети, очі, силуети, половини облич. 

У кутку стоїть тінь — здається, хтось є. Але коли камера фокусується — тінь просто гра світла. Чи ні? 

ТИША. Тільки гучне кап… кап… кап — крапає вода з ледь відчиненої труби в стіні. Неможливо вимкнути, неможливо забути. Стає частиною ритму всього, що відбувається. 

Гарві сидить нерухомо на залізному ліжку, спина пряма, руки на колінах, наче в медитації чи стані очікування. Його погляд зафіксований на чомусь перед ним, чого ми не бачимо. 

Очі — скляні, порожні, але всередині щось кипить.
Його тіло іноді здригається — спершу легко, далі сильніше, майже як тремор. Часом — короткий, сухий вибух сміху, який він одразу глушить, стискаючи щелепи. 

З гучномовця — голос, обірваний та байдужий: 

ОХОРОНЕЦЬ (ПО ГУЧНОМОВЦЮ)
Сніданок о сьомій. І не смій влаштовувати театр, Дент. 

ПАУЗА. Гарві навіть не повертає голови.
Тільки ледь помітний шепіт: 

ГАРВІ (ледь чутно)
Ще ні. Ще зарано. 

КАМЕРА ПОВІЛЬНО ВІДХОДИТЬ, показуючи самотню фігуру серед символів божевілля.
Світло над ним блимкає. Тінь у кутку — все ще там. 

СТЕМНІННЯ. 

--- 

СЦЕНА 6: ГЛИБОКА НІЧ 

ІНТ. АРКГЕМ — КАМЕРА ГАРВІ — НІЧ 

Темрява. Абсолютна.
Гарві сидить на ліжку, його обличчя — ледь видно в блідій тіні від місячного проміння, що просочується через вузьку решітку. 

ТИША. Навіть краплі більше не чутно. Лише ритм його дихання. 

Раптово — СПАЛАХ СВІТЛА.
Сцена змінюється миттєво. Камера обертається, наче провалюється крізь підлогу.
Ми — у сні, але він виглядає, звучить і відчувається як справжній.


--- 

ІНТ. ЗАЛА СУДУ — ДЕНЬ (СОН) 

Світло яскраве. Судова зала стилізована, ніби сцена театру — усе виглядає правильно, але занадто чисто, занадто симетрично, мов фальшива реальність. 

Гарві — у костюмі прокурора. Виступає перед судом. Піднята трибуна. Обличчя впевнене, але очі — порожні.
На лаві підсудних — теж Гарві, але вже інший: наполовину обгорілий, у кайданах, усмішка кривава. 

ГАРВІ (як прокурор)
Він — злочинець. Монстр. Він убиває в ім’я хаосу.
(голос дужчає)
Він заслуговує на смерть. 

ГАРВІ (як Дволикий)
А ти — брехун.
(усміхається)
Я — лише те, що ти завжди хотів. Я — твоє звільнення. 

Вони сміються. Одночасно.
Сміх зливається в одне — спотворений, божевільний, як ехо з пекла. 

Судова зала починає руйнуватись. Стіни тріщать. Падають балки.
Полум’я — спалахує з підлоги, охоплює все. Камера тремтить. 

У вогні, наче через задимлене скло, з’являється ПАМЕЛА. Вона стоїть серед пекла, в білій сукні, вся в крові, дивиться прямо на нього. Її очі — розпач і біль. 

ПАМЕЛА (крізь сльози)
Чому ти дозволив йому перемогти?..
(протягує руку) 

Гарві тягнеться до неї. 

РІЗКИЙ КРИК.


--- 

ІНТ. КАМЕРА ГАРВІ — НІЧ 

Гарві — в поту, задихається. Його крик вривається в гнітючу тишу ночі. Він знову у своїй камері. Темрява — вже не тиха. Вона пульсує, наче сміється разом із ним. 

--- 

СЦЕНА 7: ЛІКАРНЯ. ДЕНЬ 

ІНТ. ПСИХІАТРИЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ — ПАЛАТА ГАРВІ 

Світло — м’яке, біле, стерильне. Камера — статична, трохи віддалена.
Гарві сидить біля вікна, світло б’є йому в обличчя, роблячи вираз — майже спокійним. Він одягнений у сірий лікарняний халат. 

Позаду, за столом, сидить психіатр — жінка середніх років, зі спокійним голосом. Її очі уважні, але втомлені. Це — не перша така розмова.


--- 

ПСИХІАТР
Гарві, ти не відповідаєш на запитання.
(поглядає на блокнот)
Що означають ці сни? 

Гарві не рухається. Довга пауза. Вікно відбиває тільки бліде небо і дерева вдалині. 

ГАРВІ
(мов повільно сам до себе)
Це не сни.
(коротка пауза)
Це… вироки.
(дивиться вниз)
Я просто чекаю, коли прийде останній. 

Психіатр дивиться на нього — пильно. Вона помічає легке смикання в м’язах його щелепи. 

ПСИХІАТР
Ти не пам’ятаєш, що з тобою було?
(мов мати до дитини) 

Гарві мовчить. Очі його застиглі. Нарешті — тихо, з напівусмішкою: 

ГАРВІ
Шкодую, що тоді підкинув монету.
(пауза, погляд у нікуди)
Можливо, треба було просто зробити вибір самому.


--- 

ТИША. Камера повільно наїжджає на його обличчя. В очах — спустошення, але ні сльози, ні злість. 

За вікном — шелест листя. Єдина жива річ у цій сцені. 

--- 

СЦЕНА 8: КАМЕРА ГАРВІ. НІЧ 

ІНТ. ПСИХІАТРИЧНА КАМЕРА — ГЛИБОКА НІЧ 

Світло — майже відсутнє. Лише бліде сяйво від нічного коридорного освітлення просочується через віконце дверей.
Камера — повільний, плавний рух крізь напівтемряву. 

Гарві стоїть біля стіни, його руки в чорнилі чи графіті — він малює.
На стіні — образи, фрагменти, силуети:
Готем у вогні, монета, перекреслене обличчя Бетмена, обличчя Памели, написані імена — Хаш, Детстроук, Рейчел, "Правосуддя — сліпе". 

Його рука здригається. Очі запалені. Раптом — він зупиняється, чуючи голос у власній голові. Камера залишається за його спиною, він — лише силует.


--- 

ГАРВІ (шепоче, майже як молитву):
Я ще тут.
Ти не виграв.


--- 

ТИША. Потім — глибший, чужий голос. Але з того ж рота: 

ДВОЛИКИЙ (той самий Гарві, іншим голосом):
Але ж я — це ти.


--- 

Раптовий спалах люті.
Гарві кричить — різко, несамовито.
Він б’є кулаком по стіні. Сліди крові. Він опускається на коліна. Дихає уривчасто.


--- 

ГАРВІ (зі сльозами на очах):
Я б хотів… усе це змінити.


--- 

Камера поступово від’їжджає.
Світло тьмяніє. Залишається тільки зображення на стіні — силует монети, яка, здається, падає вниз. 

--- 

СЦЕНА 9: КАМЕРА 

ІНТ. ПСИХІАТРИЧНА КАМЕРА — ПІВНІЧ 

Камера повільно рухається крізь темряву. Тиша — майже гнітюча. Тільки легке гудіння неонових ламп і ледве чутне дихання. 

На стіні — велика намальована монета.
Половина — світла, глянцева, інша — почорніла, обвуглена.
Під нею — дряпаний напис: 

> "Той, хто загинув, ще може воскреснути… Але не той, хто втратив душу."



Камера зупиняється на обличчі Гарві, який лежить нерухомо на вузькому ліжку.
Очі відкриті. Погляд спрямований в стелю — він не моргає.
Щелепи — стискаються й розтискаються, ніби він кусає щось невидиме. 

Фонова музика згущується — тягучий, хрипкий звук, що ледь помітно наростає, як сигнал зла.
Тінь від намальованої монети на стіні ніби рухається — через миготіння лампи.


--- 

ГАРВІ (ледве чутно, без емоцій):
Я повернуся.
І цього разу…
(пауза)
…без вибору.


--- 

Камера зависає на його погляді.
Музика різко обривається. 

ЧОРНИЙ ЕКРАН. 

--- 

СЦЕНА 10: НІЧ. ВАЖКА РОЗМОВА 

ІНТ. КАМЕРА ГАРВІ — ГЛИБОКА НІЧ 

Тьмяне світло. Тіні на стінах — ніби рухаються.
У центрі — тріщини на дзеркалі, мов блискавки на склі. Гарві сидить перед ним, обличчя частково приховане в тіні. 

--- 

ГАРВІ (м’яко, як колись)
Може досить? Ми вже все втратили.
Пам’ять. Віру. Навіть ім’я. 

--- 

(дзеркальне відображення "оживає", голос стає глибшим, жорсткішим — це вже Дволикий):
І саме тому…
Ми підемо до кінця.
Вони думали, що ми впали.
Але тепер — вони впадуть.
(пауза)
Без пощади. 

--- 

Гарві встає, дістає монету — справжню, але пошкоджену. Кидає її вгору. 

ТИХИЙ ЗВІНКИЙ ЗВУК. 

Вона падає на долоню — обгорілою стороною догори. 

Гарві не посміхається. Лише стискає монету в кулаці. 

--- 

ЗВУК КРОКІВ У КОРИДОРІ. 

--- 

ІНТ. ПСИХІАТРИЧНА УСТАНОВА — КОРИДОР 

ГОРДОН повільно йде по довгому порожньому коридору. 

--- 

МЕДСЕСТРА (тихо):
Він... не говорить майже ні з ким. Але ви можете спробувати. 

--- 

ГОРДОН (втомлено):
Я мушу. 

--- 

Він зупиняється перед дверима камери. На табличці: 

> Дент Г. / DENT H.
СТАТУС: НЕСТАБІЛЬНИЙ


--- 

МУЗИКА ТИХО НАПРУЖУЄТЬСЯ. 

Рука Гордона тягнеться до ручки дверей. 

ЧОРНИЙ ЕКРАН. 

---