Дроянда - Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда

Минуло двадцять років після падіння Ордена Тіні. Світ, здавалося, повернувся до спокою… але тінь не зникає — вона тільки змінює форму. Аліса — донька Соні й Данила, красуня з поглядом, що бачить глибше, ніж інші. Вдень — юна модель, якою захоплюються тисячі, а вночі — спадкоємиця таємниці, яку несе її родина. Вона успадкувала розум матері, але іноді відчуває, що в її жилах пульсує і щось темніше… щось невимовне.

Пролог

Коли мовчить ніч, а місто ще дихає,

Тінь у кутку щось шепоче стихає.

Не страх — а спомин, не біль — а печаль,

І десь у серці жевріє жаль.

У спадок — не золото, не імена,

А вибір, що болем лунає зима.

Світло чи пітьма — лиш півкроку межа,

І істина — та, що завжди чужа.

Дитина на межі між минулим і злом,

І голос старий, що веде за собою

шепотом...

Ніч стиха опустилась на місто, і світ заховався за чорним покривалом. Київ дрімав, але не спав. Десь поміж високих дахів, забутих провулків і мовчазних балконів вітром тягнувся шепіт — слабкий, ледь чутний, але той, хто хоч раз його почув, уже не міг забути.

Аліса стояла біля вікна, вдивляючись у темряву. Її очі світилися світлом, яке вона успадкувала не від світу — від батьків. Вона була донькою тих, хто вистояв проти пітьми. Але тепер усе інакше.

Шепіт повернувся.

Не просто як відлуння минулого, а як щось нове — сильніше, хитріше. Як тінь, що знайшла інші двері. Аліса знала це. Вона чула його в снах. І в цьому шепоті звучало ім’я… її.

Минули роки після того, як Орден Тіні зазнав поразки. Світ змінився, та деякі речі — ніколи. Бо пітьма не зникає. Вона чекає.

І коли старі герої стали легендою, нові повинні вирішити — тікати від правди чи дивитися їй в очі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍